28-02-2024 14:26459
Церква та релігійні організації мають бути відокремленими від діяльності закладів освіти та не втручатися в освітній процес. Таке положення передбачене в Конституції України та законодавстві про освіту.
Але духовно-моральне виховання є важливим для формування світогляду дитини, виховання в неї поваги до різних релігійних груп і релігійних поглядів. Таке виховання має здійснюватися правильно, з дотриманням законодавчих вимог та освітніх стандартів, йдеться в розʼясненні Служби освітнього омбудсмена щодо відокремленості церкви від діяльності закладів освіти та умов запровадження духовно-моральних курсів.
У закладах освіти духовно-моральне виховання здійснюють зокрема через курси духовно-морального спрямування, які мають бути винятково добровільними для дитини. Чинні рекомендації Міністерства освіти і науки України наголошують, що курси духовно-морального спрямування не передбачають катехизацію. Курси не є вченням віри, не включають релігійних обрядів, не ставлять за мету залучення до певної конфесії.
Проте моніторинг медіа та соціальних мереж дозволяє зробити висновки, що нерідко такі курси починають вивчати в закладах освіти без згоди батьків, а їх викладання здійснюють священнослужителі певних конфесій, хоча мають викладати підготовлені вчителі.
Крім того, іноді в закладах освіти відбуваються й інші втручання церкви та релігійних організацій у життя і діяльність школи.
ПРАВО НА ВІРОСПОВІДАННЯ
Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи та ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Але жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Це визначено статтею 35 Конституції України.
ВІДОКРЕМЛЕНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ВІД ЦЕРКВИ
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. На цьому наголошує стаття 35 Конституції України, а також освітнє законодавство. Стаття 6 Закону України “Про освіту” встановлює, що одними із засад державної політики у сфері освіти та принципів освітньої діяльності є невтручання релігійних організацій в освітній процес, крім випадків, визначених цим Законом, та різнобічність і збалансованість інформації щодо світоглядних та релігійних питань.
Державні та комунальні заклади освіти відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер. Це визначено статтею 31 Закону України “Про освіту”.
ПРАВО ПРИВАТНИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ВИЗНАЧАТИ РЕЛІГІЙНУ СПРЯМОВАНІСТЬ
Право визначати релігійну спрямованість власної освітньої діяльності мають тільки приватні заклади освіти, зокрема засновані релігійними організаціями. Це визначає частина 2 статті 31 Закону України “Про освіту”.
ЗАБОРОНА ЩОДО ЗАЛУЧЕННЯ УЧНІВ ТА ПЕДАГОГІВ У РЕЛІГІЙНИХ ЗАХОДАХ
Керівникам закладів освіти, педагогічним, науково-педагогічним і науковим працівникам, органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється залучати здобувачів освіти до участі в заходах, організованих релігійними організаціями, крім заходів, передбачених освітньою програмою. Це дозволяється лише приватним закладам освіти, зокрема заснованим релігійними організаціями (частина 4 статті 31 Закону України “Про освіту”). Про таку заборону зазначає також стаття 20 Закону України “Про повну загальну середню освіту”.
Будь-яке примушування учнів до вступу до будь-яких релігійних організацій забороняється. Це визначено статтею 20 Закону України “Про повну загальну середню освіту”.
Також керівництву закладів освіти, органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється залучати працівників закладів освіти до участі в заходах, організованих релігійними організаціями. Це дозволяється лише приватним закладам освіти, зокрема заснованим релігійними організаціями (частина 5 статті 31 Закону України “Про освіту”).
ОБОВ’ЯЗОК ВИХОВАННЯ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ ДО РІЗНИХ РЕЛІГІЙНИХ ГРУП ТА РЕЛІГІЙНИХ ПОГЛЯДІВ
Як ми вище зазначали, відповідно до законодавства, кожна людина має право на віросповідання. Тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають поважати право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних релігійних і філософських переконань. Суб’єкти освітньої діяльності мають враховувати відповідні переконання під час організації та реалізації освітнього процесу, що не повинно порушувати права, свободи та законні інтереси інших учасників освітнього процесу. Це встановлює частина 4 статті 55 Закону України “Про освіту”.
Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії. Це визначено статтею 6 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Здобувачі освіти не можуть бути обмежені у праві на здобуття освіти в державних і комунальних закладах освіти за їх належність або неналежність до релігійних організацій (частина 6 статті 31 Закону України “Про освіту”).
Одним з обов’язків педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, є формування у здобувачів освіти прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами. Це визначено статтею 54 Закону України “Про освіту”.
Одним з обов’язків батьків є формування у дитини культури діалогу, культури життя у взаєморозумінні, мирі та злагоді між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами, представниками різних релігійних поглядів тощо. Це встановлює стаття 55 Закону України “Про освіту”.
Своєю чергою засновник закладу загальної середньої освіти контролює недопущення привілеїв чи обмежень (дискримінації) за ознаками зокрема релігійних переконань (частина 2 статті 37 Закону України “Про повну загальну середню освіту”).
Наголошуємо, що батьки мають здійснювати релігійне виховання своїх дітей поза закладом освіти.
ДУХОВНО-МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ — ВАЖЛИВА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Ми всі розуміємо, що під час повномасштабного вторгнення роль національно-патріотичного виховання дітей і молоді та відповідно його складових (громадсько-патріотичного, військово-патріотичного та духовно-морального виховання), які визначені у розділі 1 Стратегії національно-патріотичного виховання (далі – Стратегія), лише зростає.
У розділі 3 Стратегії зазначається, що її метою є визначення пріоритетів та основних напрямів національно-патріотичного виховання, забезпечення змістового наповнення національно-патріотичного виховання на основі, зокрема:
Одним із напрямів для досягнення мети Стратегії є впровадження навчальних дисциплін духовно-морального спрямування як основи формування особистості та підґрунтя для національно-патріотичного виховання, які виходять із традицій українського державотворення. Це визначається у розділі 4 Стратегії.
ОРГАНІЗАЦІЯ КУРСІВ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ
Курси за вибором в освітній програмі закладу освіту
Усі заклади освіти працюють за освітніми програмами. Основою для розроблення освітньої програми є стандарт відповідного рівня освіти (за наявності). Освітня програма містить інваріативну (обов’язкову) та варіативну (необов’язкову) складову.
У пункті 6 статті 11 Закону України “Про повну загальну середню освіту” зазначається, що на основі освітньої програми закладу освіти педагогічна рада складає, а його керівник затверджує річний навчальний план (один або декілька), з переліком обов’язкових навчальних предметів та вибіркових (за вибором учнів) компонентів: предметів, курсів, інтегрованих курсів, їхню кількість навчальних годин на тиждень (та/або кількість годин на навчальний рік). Тобто саме учні обирають предмети, курси (курси за вибором), інтегровані курси варіативної складової. Як це реалізується на практиці – піде мова нижче.
Курси духовно-морального спрямування можуть вивчатися у закладі середньої освіти як варіативна (необов’язкова) складова освітньої програми закладу освіти.
До відома, у 2023 році оплата годин варіативної складової не була включена в освітню субвенцію, тому здійснюється за кошти місцевих бюджетів. Така ситуація швидше за все буде й у 2024 році.
Вимоги до програми курсу за вибором
Програма курсу за вибором має бути розроблена та рекомендована Міністерством освіти і науки України, тобто мати відповідний гриф МОН. Існує певна процедура отримання грифу. Наявність грифу означає, що програма перевірена експертами й це надає право використовувати її у закладі освіти.
Програми курсів духовно-морального спрямування також повинні пройти експертизу та мати відповідний гриф МОН.
З переліком програм, які мають гриф МОН, можна ознайомитися на вебсайті цього відомства.
Хто визначає, чи вивчати курси духовно-морального спрямування у закладі освіти
Вище ми зазначали, що у пункті 6 статті 11 Закону України “Про повну загальну середню освіту” визначено, що вибіркові компоненти (предмети, курси, інтегровані курси) обирають учні.
Державний стандарт початкової освіти визначає, що у початковій школі варіативний складник базового навчального плану заклад загальної середньої освіти розподіляє самостійно та відображає в освітній програмі. Також для задоволення освітніх потреб здобувачів освіти може запроваджуватися резервний час в освітній програмі.
Державний стандарт базової середньої освіти встановлює, що додаткові години для вивчення навчальних предметів, інтегрованих курсів, курсів за вибором заклад освіти розподіляє самостійно, враховуючи особливості організації освітнього процесу та індивідуальні освітні потреби учнів, й відображає це в освітній програмі.
Новий Державний стандарт профільної середньої освіти ще розробляється. А наразі у 7-11 класах користуються Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти, де закріплене право учнів обирати курси за вибором.
Права учнів та батьків у виборі курсів за вибором
У попередньому розділі ми виклали законодавче підґрунтя того, що в Законі України “Про повну загальну середню освіту” та Державних стандартах середньої освіти закріплено право учнів обирати курси за вибором, а також право закладу освіти в межах академічної автономії розподіляти варіативну складову навчального плану самостійно, враховуючи індивідуальні освітні потреби учнів.
Оскільки учні є неповнолітніми, їхні інтереси представляють батьки.
Тому, враховуючи все вищевикладене, рішення про запровадження курсів за вибором мають здійснювати спільно учні класу, їхні батьки та педагогічний колектив.
Влітку, після того, як батьки, учні та педагоги обрали курси варіативної складової, які будуть вивчати у наступному навчальному році, заклади загальної середньої освіти складають та погоджують освітню програму з органом управління освіти певної громади.
Обов’язкова письмова згода батьків на запровадження курсів духовно-морального спрямування.
Оскільки державні та комунальні заклади освіти відокремлені від церкви та релігійних організацій, мають світський характер, то запровадження курсів за вибором духовно-морального спрямування має здійснюватися за умови письмової згоди батьків учнів класу та за наявності підготовленого вчителя.
Згідно з таблицею 13 Типової освітньої програми для закладів загальної середньої освіти ІІ ступеня, яка наразі залишається чинною лише для учнів 7-9 класів, курси духовно-морального спрямування впроваджуються лише за умови письмової згоди батьків усіх учнів класу (для 5-6 класів ця програма вже втратила чинність).
У Рекомендаціях МОН, які є чинними у 2023/2024 році, зазначено, що у ситуації, коли не всі діти відвідують такі курси, заняття повинні бути в розкладі першим або останнім уроком. Тому виникає контроверсійне запитання, як правильно організовувати ці курси, зокрема застосовувати вимогу щодо згоди батьків усіх учнів.
На думку освітнього омбудсмена, якщо не всі учні відвідують курси духовно-морального спрямування, то необхідно ставити їх першим чи останнім уроком, щоб учні, чиї батьки не дали письмову згоду вивчати цей курс, мали змогу не приходити на ці уроки або йти раніше зі школи. Неприпустимим є ситуації, коли такий урок стоїть посередині й діти, які не вивчають цей курс, мають сидіти у школі та чекати наступних уроків.
Нагадаємо, що відповідно до статті 25 Закону України “Про повну загальну середню освіту”, батьки учнів мають право бути присутніми на навчальних заняттях своїх дітей за попереднім погодженням з керівником закладу освіти.
Вимоги до вчителя курсу за вибором
Курси духовно-морального спрямування впроваджуються лише за умови наявності підготовленого вчителя, про це зазначається у таблиці 13 Типової освітньої програми для закладів загальної середньої освіти ІІ ступеня.
ЗМІСТ КУРСІВ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ
Для загального розвитку, формування світогляду, виховання поваги до людського розмаїття, діти мають знати, що таке релігія, орієнтуватися в різних релігійних течіях та конфесіях, адже знання релігійного розвитку суспільства переплітаються зі знаннями історичними, філософськими, літературними.
Такі курси мають виховувати повагу до релігійних та світоглядних переконань інших людей та формувати здатність до співжиття в полікультурному та поліконфесійному українському суспільстві.
Згідно з Рекомендаціями, які відповідно до листа МОН від 12.09.2023 № 1/13749-23 залишаються чинними, зміст курсів духовно-морального спрямування не передбачає катехизацію. Курси не є вченням віри, не включають релігійних обрядів, не ставлять за мету залучення до певної конфесії. Неприпустиме нав’язування учителем дітям власних поглядів у ставленні до тих чи інших Церков, примусу дітей до молитви під час уроків, відвідування церковних служб тощо.
КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ, ЯКЩО РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ВТРУЧАЮТЬСЯ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС
Якщо у закладі освіти учням нав’язують певну релігію, залучають до не передбачених освітньою програмою релігійних заходів, варто спершу поговорити з класним керівником та директором. Якщо ж безпосередньо шкільна адміністрація або місцеві органи влади (управління, департаменти освіти) заохочують до освітнього процесу в державних та комунальних закладах проведення уроків чи виховних заходів священників, використання та просування релігійної літератури (буклетів релігійних організацій тощо), змушують дотримуватися традицій певної релігії — батькам, педагогічним працівникам необхідно подавати скарги до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, на яку покладено завдання здійснювати державний контроль за додержанням законодавства у цій сфері. Також можна подавати звернення до освітнього омбудсмена.