13-06-2024 15:30840
Микола Вояковський народився 12 червня 1899 року в селі Богданівка поблизу Скалата (тепер – Підволочиський район Тернопільської області) в родині священника. Його батько Сильвестр Вояковський був місцевим парохом. Батькова рідна сестра Марія-Іванна Вояковська згодом стала дружиною першого Президента України Михайла Грушевського. Мати Миколи – Євгенія з дому Білінська.
Микола Вояковський навчався в Тернопільській (з 1910 по 1914 рр.) і Станиславській (з 1918 року) гімназіях. Іспит зрілості склав 26.10.1918 року. Служив чотарем артилерії в УСС (1 корп., 9 полк), опісля – в УГА, до 23.04.1920 року. З 01.11.1920 по 30.06.1924 рр. навчався в Духовній греко-католицькій семінарії Святого Духа у Львові. Став богословом. Відвідував теологічні студії. 26.10.1924 року Микола Вояковський обвінчався з донькою скалатського пароха о.Юліана Левицького – Анною-Юлією.
Микола Вояковський був рукоположений 05.04.1925 року. Після смерті тестя заступив його на посаді завідувача парафії у Скалаті вже з 28.04.1925 року, через два дні після поховання о.Юліана Левицького. Через декілька місяців, а саме з 10.08.1925 року о.Микола Вояковський був скерований на парафію Оліїв (тепер – Зборівський район, Тернопільської області). Правив о.Микола Вояковський в Олієві протягом 3-х років до 1927 р. 10.10.1927 о.Микола Вояковський отримав парафію у селі Великополе (тепер – Яворівський район Львівської області). Парохом служив впродовж 5 років до 1932 року. З 1932 по 1939 роки о.Микола Вояковський обіймав парафію у Страдчі (тепер – Яворівський район Львівської області). Філіями були – Ямельня, Поріче, Ротенхан, Ставки. Служив у церкві Успіння Пресвятої Богородиці. 1936 року запровадив на Страдецькій горі хресну дорогу. Змінив о.Миколу Вояковського на посаді пароха майбутній великомученик о.Микола Конрад (правив у 1939-1941 рр.).
Перед приходом радянської армії у 1939 році о.Микола Вояковський виїхав за кордон. У 1939-1941 роках – він помічник пароха церкви св. Варвари у Відні, душпастир українських робітників у Судетах. 1941-1945 рр. – помічник візитатора в Німеччині. У 1943 р. був душпастирем у м. Ляйтмеріз. З 12.10.1945 по 1946 рр. працював візитатором в Апостольській адміністрації з центром в Мюнхені. Здійснив спробу налагодити зв’язок через кур’єрів ОУН між українським греко-католицьким духовенством на еміграції та Галичини. З 1946 по 1948 рр. о.Микола Вояковський був адміністратором, а з 1948 по 1949 рр. – генеральним вікарієм для українців греко-католиків у Німеччині. Організовував релігійне життя серед українських емігрантів у таборах переміщених осіб у Німеччині.
Тут видавав «Урядовий вісник» Апостольської візитатури українців-католиків у Німеччині, заснував українську католицьку семінарію у Гіршберзі, кілька релігійних організацій. Відновив (серпень 1946) церковно-археографічну комісію при Апостольській адміністрації, яку ще 1944 року у Львові заснував митрополит Андрей Шептицький. Наукова комісія ставила собі за мету здійснити дослідження історії української Церкви та з’ясувати причини роз’єднання колись єдиної української Церкви з надією на її майбутнє об’єднання. Було порушено проблему об’єднання УАПЦ і УГКЦ.
У грудні 1949 році о.Микола Вояковський емігрував до США, де він продовжував здійснювати душпастирську діяльність – був парохом церков в Брукліні, Баффало, Коговзі. У 1964 році о.Микола Вояковський отримав в нагороду пам’ятний знак до 50-ліття УСС. В США він прожив 23 роки й помер 12 травня 1972 року. Похований на Українському католицькому цвинтарі Св.Духа в Гемптонбургзі, штату Нью-Йорк. Його дружина Анна-Юлія Вояковська (з Левицьких) прожила 88 років - померла 1995 року і похована разом з чоловіком.
о.М.Вояковський - автор публікацій у львівській («Поступ», «Нива», «Нова Зоря») та емігрантській («Логос», «Шлях»–«The Way») пресі, тритомника проповідей (1949, 1954, 1969) і кількох монографій на релігійну тематику.
P.S. о.Микола (Николай) Вояковський був дядьком (вуйком) моєї мами Лідії Новоженець (Політило).
Матеріал публікується на підставі книги мого авторства: «Родинний портрет в оправі часу. Родовід Лідії Новоженець із Політилів», БФ «Україна-Русь», 2020.