logo

Польсько-українська дружба без шантажу та ультиматумів | Блог Ростислава Новоженця

25-07-2024 12:372058

Польсько-українська дружба без шантажу та ультиматумів | Блог Ростислава Новоженця

Вступу України в ЄС не буде, якщо не буде розвязано волинське питання” – заявив віцепремєр і міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш 23 липня ц.р., виступаючи в ефірі телеканалу Polsat. Це не вперше як за останні роки польські політики та урядовці ворушать питання українсько-польського протистояння на Волині у 1943 році, але до такої ультимативної форми як цього разу ще ніхто не вдавався.

Й хоча польський міністр висловився так в контексті, мовляв, Польща підтримує Україну настільки, наскільки це можливо, але не все ідеально у відносинах країн через невирішені історичні питання. Та неприємне враження від почутого залишилось.

Ми, українці, ніколи не проминаємо нагоду подякувати нашим сусідам полякам за надану колосальну підтримку Україні у час московської агресії. Але наша вдячність не є підставою для відвертого шантажу з подальшим приниженням через примусове вибачення за наше ж прагнення до волі.

Оскільки, міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш за освітою є лікарем, та ще й має ступінь доктора медичних наук, йому має бути відома така хвороба як шизофренія чи попросту роздвоєння особистості. Й чи бува, пан міністр не страждає нею, чому сприяє його подвійне прізвище? Бо виходить так, що Косіняк підтримує Україну, а Камиш намагається її всіляко принизити. Чи навпаки. Камиш – за, а Косіняк – проти.

А так як в медінституті, де навчався міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш, не викладали історію, тим паче України, для шановного пана міністру мушу зробити невеличкий лікнеп.

На землях згаданої Волині споконвіку проживали українці. Відомо, що ще в V ст. тут існувало слов’янське плем’я волинян, що згодом стали однією зі складових української народності. У X ст. волиняни ввійшли до складу давньоруської київської держави, а після її занепаду були однією з головних складових Галицько-Волинського князівства. Напади поляків на ці землі почались з походів короля Казимира III у 1349, 1366 і 1377 роках, які й захопили частину Волині. Після Люблінської унії 1569 року ці землі повністю опинились під владою Польського королівства, де і перебували аж до третього розподілу Польщі 1795 року, тобто цілих 216 років. Увесь цей час, зокрема, на волинських землях велася політика окатоличення, спольщення місцевого населення, масово завозився польський елемент – шляхта та селянство. Недарма, українці неодноразово повставали проти польського панування.

Після падіння польської держави тут аж до 1918 року запанувала Російська імперія. Проте, поляки залишили свій слід –  у різних районах за переписом 1897 року проживало від 5 до 14% колишніх польських колоністів. У січні 1918 року ці землі повернулись у лоно матері України - новоствореної Української Народної Республіки. Але, за Ризьким договором 1921 року їх знову було окуповано панською Польщею. Наступних 18 років, до 1939 року, тобто чергового поділу Польщі між Німеччиною та СРСР, поляки робили все аби відновити польську експансію на цих землях – і сюди дійшла політика пацифікації українців, репресій, нищення православних храмів тощо. І це не пройшло безслідно – вже станом на 1931 рік місцеве населення значною мірою полонізувалось: в окремих повітах рідною мовою польську називало від 14 до 27%. У всіх містах запанував польський дух. Хоча більшість міст з давніх-давен були українськими й засновані в часи київської чи галицько-волинської держав, нпр. Володимир (988 рік), Луцьк (1000), Кременець (1064), Дубно (1100), Ковель (XII ст.), Горохів (1240), Рівне (1283), Любомль (1287).

Отож, у період Другої світової війни, коли польський еміграційний уряд в Лондоні проголосив боротьбу за відновлення Польщі у довоєнних кордонах, як мали повестись українські патріоти з ОУН та УПА? Мовчки спостерігати, як Армія Крайова з опертям на місцевих поляків відновлюватиме Велику Польщу? Слід усім затямити, що боротьба українців на своїх етнічних землях була національно-визвольною, а отже, справедливою. Боротьба ж поляків на наших землях була спробою агресора повернути раніше загарбані землі.

Але, якщо вже Польща так потребує вибачення за жертви серед поляків на Волині у 1943 році, то мала б звернутись до Німеччини, під окупацією якої у складі Райхскомісаріату Україна в цей час перебували ці землі.

А всім полякам - ревним християнам хочу нагадати 8 і 10 заповіді Божі: Не свідчи неправдиво на ближнього твогоі Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого.