Де «Курські партизани»? | Блог Олександра Ганущина

 

Ролики «ми же паддержівалі еСВеО путінпамагі!» є.  А от жодного «путінскага смузі!», «вот тєбє сємєчкі націст!». Українські танки жоден натовп не зупиня. А це - поганий дзвіночок. Не спромоглися навіть на феесбешне окозамилювання у вигляді «партизанав у тилу врага». Не втрата 1000 кв.км - найбільша проблема пуйла. А втрата віри. Бо так недовго і до «царь ненастаящій». 

 

 

Думаю, у пуйла добре знають чим скористалися малочисленні більшовицькі гуртки на початку 20 століття. Звісно, боргова залежність від країн Антанти втягнула Росію у Першу світову. І так, падав потік валюти, зерно знаєте почали і інші країни експортувати. Але головне - пропала фанатична віра у «добрава царя батюшку». І пропала та глибинна інстинктивна віра у самодержця після розстрілу чолобитців у січні 1905 року у Петербурзі. А якже, цар наказав. І якщо дійсно Україна прийматиме курських біженців від уzzкіх КАБів - то це буде не лише виконанням норм міжнародного права. Безмежні можливості для пропаганди української, в тому числі за кордоном. Вже бачимо головний біль для пропагандонів країни-терориста . Чекайте на таврування по-сталінськи це ж «прєдатєлі родіни». А в них, до речі, родини на «вєлікай рассіі» і тд. Звісно, перемикатимуть увагу на «звірства» проти «мірняка». Але «в сваєм лі умє царь» турбуватиме все більше росіян з кожним днем присутності українського солдата на Курщині. 

 

 

 І чомусь я думаю, що українське військово-політичне керівництво використає ці «дзвіночки». Демонтаж «велікава путіна» треба підсилювати і мультиплікувати. А матеріалу - буде багато. Он як на ролику.