24-08-2024 17:54895
24 серпня щорічно відзначаємо головне державне свято - День Незалежності України. Ця урочиста дата встановлена на честь “Акту проголошення незалежності України”, який 24 серпня 1991 року ухвалила Верховна Рада Української РСР. Однак, лише рік перед тим День незалежності України вже відзначався, але 16 липня - з нагоди прийняття ВР УРСР цього дня у 1990 році “Декларації про державний суверенітет України”.
Попри епохальність “Акту проголошення незалежності України” від 24.08.1991 бентежить та обставина, що у цьому історичному документі йдеться про “проголошення”, а не про “відновлення” незалежності, як би мало бути. Тим самим законотворці знехтували українськими державотворчими процесами, щонайменше у XX ст. Адже, 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада в Києві IV Універсалом вже проголошувала Українську Народну Республіку “самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу”. А 30 червня 1941 року Українськими Національними Зборами у Львові було проголошено “Акт відновлення Української Держави”.
Отож, набагато логічнішим було б святкувати День Незалежності України 22 січня, адже саме від незалежної УНР сучасна українська держава перейняла традицію державотворення й основні символи – прапор, герб, гімн, грошову одиницю. Проте, дата “22 січня” не тільки не стала основним національним і державним святом в Україні, ба більше вона вперто ігнорується сучасною владою.
Можливо через те, що формально (юридично) сучасна українська держава, згідно із Законом України від 12 вересня 1991 року “Про правонаступництво” проголошена правонаступником саме УРСР, а не УНР. А правонаступництво від УНР зафіксовано лише неформально і підтверджується передачею Президентом УНР у вигнанні Миколою Плав'юком 22 січня 1992 року клейнодів новообраному Президенту України Леоніду Кравчуку та складання з себе повноважень Президента УНР. Цю помилку щодо правонаступництва давно слід виправити на користь УНР.
Оскільки у 1991 році Україну було проголошено незалежною, зрозуміло що від СРСР, державою - виходить, що до того, весь попередній період, вона була залежною, невільною, окупованою. Тому, давно настав час визнати увесь радянський період - періодом московської окупації, а УРСР – московською колонією.
Але, найважливіше те чи маємо ми справжню незалежність сьогодні? Не вдаючись в деталі, можна з певністю стверджувати, що “ні”. Адже, українці, як етнос, не стали у своїй державі повноправними господарями, не “запанували у своїй сторонці”, як це патетично співається у нашому Славені. Як дороговказом тут слід керуватись таким висновком Прем’єра згаданої Української Держави (1941) Ярослава Стецька: “Я зовсім не цураюся того, що як голова УДП стою за гасло “Україна - для українців”, бо в протилежному випадку буде “Україна - для міжнародного базару”. Вже раз назавжди треба покінчити з пануванням неукраїнської меншості на українській землі над українською більшістю!”.
Як не парадоксально, але сучасна російсько-українська війна успішно руйнує чужі міфи минулого і наближає нас, на жаль через великі жертви й втрати, до омріяної справжньої Незалежності Української України.