12-11-2024 14:18281
І як це може вплинути на глобальну політику та українське суспільство / mind /
Обговорюваний командою Дональда Трампа план замороження російської війни проти України здатен заохотити нові геополітичні конфлікти та спровокувати розчарування українців у західному векторі. Про нову формулу миру для України та про те, чому диктаторські режими не бояться тривалої війни з нічийним результатом і який анекдот нагадує геополітична ситуація України, спеціально для Mind розповів політолог Валерій Майданюк.
Як розв'язати чужу проблему, щоб усі залишилися задоволені?
Поки новий фаворит виборів у США ще визначається зі своєю українською політикою, від представників його команди лунає низка пропозицій, котрі, на перший погляд, є лише думками вголос, але в загальному окреслюють параметри замороженого конфлікту. Польський прем’єр Дональд Туск підтверджує, що у Трампа готують і незабаром оприлюднять важливі декларації щодо припинення вогню в Україні, кордону, на якому воно діятиме, та гарантій безпеки для України.
Припинення вогню без звільнення територій, залишення російським окупантам всього Азовського узбережжя та лівобережжя Херсонщини разом із «приватною» порадою «забути про Крим», присутність іноземних військ на лінії розмежування, імовірний нейтралітет і «гарантії» для України – всі ці пропозиції є притаманними не для завершеного, а для замороженого, відкладеного конфлікту. Нічия замість перемоги – таким може виявитися проміжний результат трирічного повномасштабного вторгнення десятирічної російсько-української війни.
Хоча у штабі Трампа лунають різні думки, основна лінія розмов ведеться не про відновлення територіальної цілісності України та її євроатлантичну інтеграцію, а саме в руслі «зійдемося посередині – ні нашим, ні вашим».
Такий бізнес-орієнтований підхід також дозволяє американським корпораціям ще десятиліттями мати контракти й замовлення на посилення української обороноздатності: ремонт та обслуговування літаків F-16, постачання «джавелінів», дронів і боєприпасів, тренування за розцінками західних інструкторів тощо. Тим більше, що, за даними The Washington Post, майже 90% коштів на військову допомогу Україні залишається в США. Ці гроші використовуються у Штатах на зарплати робітників і виробництво нової зброї або для заміни тієї, яку надсилають для ЗСУ із запасів США.
Нещодавня участь мільярдера Ілона Маска в першій розмові після перемоги Трампа із Зеленським засвідчує роль інтересів і залученості американського бізнесу в російсько-українській війні.
З погляду прагматичних з американських еліт нинішня геополітична ситуація України нагадує старий анекдот, у якому син адвоката після закінчення університету хвалиться батькові, що завершив судову справу, над якою батько працював десятиліття, на що той скрушно відповідає, що на гроші від клієнта їхня сім’я безбідно жила 10 років.
Практичні бізнесмени не розв'язують чужих проблем – вони на них заробляють. І зароблятимуть доти, доки росія не стане їхньою власною проблемою. Так само, як колись нею стала для США нацистська Німеччина, з котрою Штати не сварилися, навіть коли гітлерівці окупували Францію та бомбили Лондон.
Унікальність стратегії просування «нічиєї» і замороженого конфлікту полягає в тому, що при належній інформаційній кампанії кожна зі сторін може обіграти це не як поразку, а навіть як перемогу з перспективами подальшого продовження. Точно так само Джо Байден нещодавно заявляв своїм виборцям «Я зупинив путіна». кремль розповідатиме зазомбованим громадянам про декілька нових областей, перетворення Азовського моря у внутрішнє озеро рф, сухопутний коридор до Криму та припинення вступу України до НАТО.
Нинішня ж влада України на перших виборах після «замороження» війни апелюватиме до збереження незалежності країни, зламу путінських планів із захоплення Одеси, Херсона та Миколаєва, Курську операцію та «просування» у напрямку євроінтеграції. Хоча без вступу в НАТО буде значно складніше подати «нічию» і замороження конфлікту не як програшний результат.
Що скаже світова спільнота?
Світова спільнота й диктаторські режими також сприймуть такий результат російсько-української війни неоднозначно. Зараз у Білому домі та Брюсселі вважають, що приклад України переконає агресорів не розпочинати війни, бо бажаного не досягнуть, а лише втягнуться у тривалий і виснажливий конфлікт.
Але насправді держави «вісі диктатур» переконаються: якщо Китай нападе на Тайвань чи Венесуела на сусідню багату нафтою Гаяну, Захід повільно постачатиме зброю жертвам їхнього нападу та після тривалої війни піде на компроміс і зійдеться з агресором десь посередині. США точно не допоможуть розгромити війська агресора вщент, а якщо швидко захопити бажане до підходу американської допомоги – на переговорах із Заходом можна обговорювати, яку частину своєї території країна – жертва нападу зможе залишити собі.
Можна не сумніватися, що менш ніж за два роки після замороження російсько-українського конфлікту Китай може напасти на Тайвань. Як свідчить історія воєн, стільки часу потрібно, щоб добре підготувати вторгнення.
Які варіанти є в України?
1. Погодитися на «німецький» чи то «корейський» сценарій і залишити визволення територій на невизначене майбутнє.
Вдалий перебіг цього варіанту можливий лише за умов євроінтеграції України та суттєвої інвестиційної підтримки з боку Заходу. Якщо ж в обмін на замороження Вашингтон і Брюссель не запропонують надійних фінансових і безпекових гарантій – в українському суспільстві буде неминучим зростання розчарування в західному векторі, поширення радикалізму та слідування молдовсько-грузинському сценарію. У цих країнах кількість прихильників євроінтеграції впала до критично низької позначки, адже навіть попри російську пропаганду, мешканці бачать, що Захід не воює за своїх, а обмежується лише дозованою допомогою, часто у кредит, і розповідає про відповідність країн-кандидатів європейським стандартам тоді, коли формується вісь «свої та чужі».
За такого сценарію Україна розраховувала б на власні сили, зберігала б нейтралітет, відмовилася б від європейських цінностей і за прикладом Грузії відновила б економічну співпрацю з росією. Перше повоєнне десятиліття така модель була б далекою від васалітету, але в другому десятилітті Україна могла б поступово сповзти до дружньо-нейтрального статусу країни, яка остерігається дратувати свого східного «партнера».
Внутрішньополітичне життя України формувалося б боротьбою між єврооптимістами, підтримка яких би впала, та пулом латентно проросійських і націоналістичних сил, котрі б вимагали нейтралітету, опори на власні сили та лавірування між Сходом і Заходом.
2. Відмовитися від пропозицій Трампа й продовжити боротьбу з опорою на власні та європейські сили.
За три роки повномасштабної війни Україна вже має тривалий досвід стримування ворога без американської підтримки. І темпи втрат наших територій тоді були не суттєво відмінні, ніж коли ми мали дозовану американську допомогу. Перехід економіки на військові рейки та власне виробництво Україна може помножити на підтримку ЄС, лідери якого вже обговорюють допомогу Києву без участі Вашингтона.
Уже активізувалися обговорення тіснішого оборонного союзу України, Польщі та Британії, започаткованого декілька років тому. Польський прем’єр Дональд Туск оголосив про намір зустрітися з британським прем’єром і французьким президентом щодо підтримки України. «Ніхто не прагне ескалації конфлікту, але також ніхто не хоче ослаблення чи навіть капітуляції України. Це було б фундаментальною загрозою для Польщі та польських інтересів», – зазначив Туск.
Польський політик наголосив, що новий союз передбачатиме глибшу співпрацю з країнами Північної Європи та Балтії. Де-факто йдеться про давно обговорювану ідею Балто-Чорноморського союзу, або Міжмор’я, який міг би стати надійнішим доповненням до НАТО й гарантією того, що країна, на яку нападе росія, залишиться не сам на сам з агресором.
Сподіватися, що після виборів у США Україна просто здасться, бо хтось щось сказав у Вашингтоні, було б наївно навіть для російських пропагандистів. В України невичерпаний запас міцності й боротьба триватиме, доки москва не усвідомить її безперспективності. Інша справа, що над вичерпанням цього ресурсу активно працюють зовнішні та внутрішні «втомлені від війни» сили. Тож повторення історичних сценаріїв, коли українцям забракло сил у боротьбі за незалежність – не такий уже й фантастичний варіант. Остаточний вибір чинної української влади залежатиме від надійності озвучених Вашингтоном гарантій безпеки та від масштабів внутрішнього ресурсу й запропонованої європейської підтримки.