25-11-2024 15:31619
Батько 6 дітей вдарився ногою і ледь не помер за кілька днів. На місці забою стрімко розвинулася агресивна інфекція, яка позбавила чоловіка ноги та мало не забрала життя. Він не міг дихати, виник сепсис і відмовили нирки.
Впродовж трьох тижнів за життя пацієнта боролися спеціалісти лікарні святого Луки Першого медоб’єднання Львова, інформує пресслужба Львівської міської ради.
На початку вересня 39-річний багатодітний батько Петро Байдала із села Дунаїв, що на Львівщині, привіз додому дрова. Коли розвантажував, вдарився коліном об залізний причіп. На місці забою утворився синець і чоловік на нього не зважав.
«Десь через 4 дні нога напухла і почала боліти. Того дня, коли я це помітив, від обіду й до вечора вона вже була чорна», - розповідає Петро. Тоді він звернувся до найближчої районної лікарні. А вже звідти каретою швидкої чоловіка доправили до Львова, у лікарню святого Луки.
Після огляду спеціалісти діагностували пацієнту анаеробну флегмону лівої кінцівки. Це гнійне запалення м’яких тканин, яке характеризується некрозом, тобто відмиранням. Інфекція дуже швидко прогресувала, у відповідь на неї розвинувся сепсис, почали відмовляти нирки. Оперувати треба було негайно.
Хірурги змушені були ампутувати уражену ногу на найвищому рівні – разом із кульшовим суглобом. Це було необхідно, щоб зупинити поширення інфекції і дати Петру шанс поборотися за життя.
Два тижні пацієнт перебував на апараті штучної вентиляції легень. Йому перелили 10 літрів крові та її компонентів. А замість нирок Петра працював апарат гемодіалізу. Загалом чоловік пробув у реанімації три тижні.
«Це захворювання на сьогодні рідко буває, але блискавично прогресує. Якщо вчасно не розпочати лікування, то шансів на позитивний результат дуже мало. Цей пацієнт був у критичному стані, але завдяки командній роботі анестезіологів та хірургів нам вдалося його вилікувати», - підсумовує Ігор Радковський, хірург лікарні святого Луки Першого медоб’єднання Львова.
Зараз життю Петра нічого не загрожує. Він набирається сил, будує плани, думає про майбутнє протезування та дуже хоче додому. Там його вже зачекалася велика родина: дружина і 6-ро дітей.
«Ті дні, що я провів у реанімації, то й не пам’ятаю навіть. Дружина казала, що вже все, бо я зовсім не реагував. Тому я хочу подякувати лікарям, які витягнули звідти – з другого світу», - каже чоловік.
Leopolis.news