У середу, 15 січня, Львів попрощається з військовослужбовцями Дмитром Пермяковим, Степаном Левандовським та Віталієм Словіком, які захищали Україну від російських окупантів.

Про це інформує пресслужба ЛМР.

Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від проведення розважальних заходів та святкувань.

Чин похорону розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, відбудеться загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Поховають захисників на Личаківському кладовищі.

Дмитро Пермяков (08.03.1976-09.01.2025). Уродженець міста Запоріжжя.

Навчався у Запорізькій гімназії №19 Запорізької міської ради. Здобув вищу військову освіту у колишньому Київському інституті військово-повітряних сил.

Кадровий військовий із 30-річним досвідом, полковник. Із 1998 до 2020 років перебував на військовій службу у підрозділах Міністерства оборони України, пройшов шлях від командира підрозділу до командира військової частини. Виконував бойові (спеціальні) завдання у зоні проведення антитерористичної операції/операції Об’єднаних сил.

Жив військовою справою. У вільний час захоплювався рибальством.

Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації, попри вихід на пенсію, став на захист Батьківщини від російських загарбників до складу 11-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на Донеччині, Миколаївщині та Херсонщині. Під керівництвом командування корпусу Дмитро Пермяков створив дієву систему застосування безпілотних систем в бойових умовах, особисто очолював свій напрямок службової діяльності в бойових підрозділах бойових бригад. Вміло керував напрямком підготовки фахівців безпілотних систем.

За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема, почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Хрест військова честь», пам’ятними та заохочувальними відзнаками Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

У Дмитра Пермякова залишилися мама, дружина, двоє синів, брат, теща з тестем та куми.

Степан Левандовський (15.09.1987-09.01.2025). Львів’янин.

Закінчив Середню загальноосвітню школі №23 м. Львова. Навчався спершу у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище харчових технологій», згодом вступив до Рівненського технічного фахового коледжу Національного університету водного господарства та природокористування на спеціальність. Вищу освіту здобув у Львівському національному університеті природокористування.

Старший сержант. Після завершення навчання вступив до 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова. Впродовж 2014 року забезпечував громадський порядок у місті Маріуполь Донецької області у складі Державної служби охорони при МВС України.

Після початку повномасштабного вторгнення росії виконував бойові завдання у лавах батальйону поліції особливого призначення «КОРД» (стрілецький) Головного управління Національної поліції у Львівській області.

У вільний час захоплювався кулінарією, обожнював готувати для своєї сім’ї.

У Степана Левандовського залишилися бабуся, батьки, дружина та дві доньки.

Віталій Словік (27.12.1994-04.01.2025). Львів’янин.

Навчався у Середній загальноосвітній школі №27 міста Львова імені героя Небесної Сотні Юрія Вербицького. Здобув освіту у Технічному фаховому коледжі Національного університету «Львівська політехніка» за спеціальністю «Виробництво, обслуговування та ремонт електронної побутової апаратури». У 2016 році здобув ступінь бакалавра за напрямком «Радіоелектроні апарати», у 2017 році закінчив Національний університет «Львівська політехніка» та здобув кваліфікацію магістра за спеціальністю «Телекомунікації та радіотехніка».

У 2020 році закінчив Західноукраїнський центр первинної професійної підготовки «Академія поліції» Львівського державного університету внутрішніх справ за спеціалізацією «Спеціальна поліція».

Працював на посаді помічника оперуповноваженого у Головному управлінні Національної поліції України у Львівській області. Активно займався спортом, із дитинства займався футболом та здобув чимало нагород. За словами рідних, Віталій Словік «завжди був усміхненим та життєрадісним; усі, хто його знали, скажуть, що він був найкращою людиною, вірним другом та завжди приходив на допомогу».

Старший сержант. Виконував бойові завдання у лавах підрозділів Національної поліції України. За сумлінну службу був нагороджений низкою відзнак, зокрема, нагрудним знаком «Ветеран війни». Загинув, захищаючи державу, під час свого третього бойового виходу.

У Віталія Словіка залишилися дружина, мама, дві бабусі, два дядьки, хрещені батьки та теща.

Leopolis.news