05-01-2022 13:205601
На сайті Офісу президента України 3 січня 2022 року розмістили інформацію про телефонну розмову Зеленського із президентом США. Це повідомлення оприлюднили аж через пів доби після завершення розмови, що вказує на незрозумілі відносини між Зеленським і Байденом.
На сайті президента України докладно не сказано, про що саме лідери двох країн говорили впродовж півтори години. У короткому повідомленні, яке за обсягом менше 200 слів, є згадка про подяку Байденові від Зеленського за підтримку, що обговорили економічні та енергетичні питання України, реформи, деолігархізацію і процес перемовин у межах Мінського та Нормандського форматів.
Той факт, що про подальшу долю України Байден говорив із Зеленським через три доби після розмови із Путіним вказує на непрості відносини між керівниками України і США, на відсутність належної довіри або й партнерської поваги. А сама розмова між Байденом і Путіним без присутності Зеленського мовою дипломатії означає декларацію несуб’єктного ставлення до президента України.
Звісно, прилюдно Байден погрожує Путіну за агресію, висловлює стурбованість долею України, говорить про підтримку України, говорить, говорить і ще раз говорить, але практично нічого не робить.
Якщо під час президенства Дональда Трампа, якого називали агентом Кремля, Путін не наважувався погрожувати США, а навпаки – покірно звертався, щоби Трамп поклопотав у короля Саудівської Аравії змилосердитись над Кремлем і зупинити падіння ціни на нафту, то при президенстві Байдена Путін поводиться чванькувато. Адже саме адміністрація Байдена посприяла, що ціна на нафту відчутно зросла, ціна на газ стала космічною, «Північний потік-2» успішно добудували. А ще Байден пообіцяв, що не постачатиме Україні сучасну військову летальну зброю, що на території України не буде розміщувати американські ракети і військові підрозділи, що у найближче десятиліття Україну не приймуть у НАТО, а ще і заблокував надання Україні військової допомоги на суму $200 мільйонів. Тобто на словах Байден лякає Кремль якимись небаченими санкціями, яких ніхто так і не бачить, а на насправді виконує примхи Путіна.
Так хто із них – Трамп чи Байден – більше схожий на агента Кремля? Чий син отримав понад $4 мільйони від Батуріної, дружини покійного мера Москви Лужкова? Чий син отримав посаду в прокремлівській компанії «Бурісма» й отримував нізащо сумнівні кошти? Стосовно чийого сина американські сенатори Рон Джонсон і Чак Грасслі провадили розслідування щодо його участі у закордонній корупції?
Вашингтонсько-московська маніпуляція
На очах світової громадськості 30 грудня (а також іще раніше – 7 грудня) Байден і Путін провели консолідовані спецоперації у закритому віртуальному режимі. Головне завдання цих заходів імовірно полягає у тому, щоби допомогти один одному впоратись із внутрішніми політичними труднощами, що виникли як у США, так і в Московії, а попутно дискваліфікувати президента Зеленського, такого їм обом осоружного.
Ще після перших переговорів 7 грудня міжнародні та українські пропагандисти почали завзято поширювати недостовірну інформацію, що після завершення перемовин Путін залишився ні з чим. Насправді ж відбулось усе навпаки: кожен із віртуальних візаві отримав ті дивіденди, на які розраховував. Перед громадянами США Байден постав в іпостасі світового лідера, який сміливо береться приборкати міжнародного агресора, а для камарильї Кремля Путін явився у німбі правителя, з яким рахуються навіть у США. Якщо взяти в дужки традиційні байденівські хвилювання, занепокоєння і глибокі занепокоєння, то в резолютивному підсумку Байден і Путін домовились про те, що будуть домовлятись і далі.
У телевізійній програмі Миколи Княжицького, яка відбулась 11 грудня, знаний політичний експерт Віталій Портников зазначив: «Я не розумію, що за політичний процес тепер відбувається. Конфігурація цього міжнародного процесу ймовірно стане зрозумілою за кілька місяців».
Покладаючись на власну інтуїцію, Віталій Портников висловив правильну політичну аксіому, що Путін зумисно нагнітає міжнародну конфронтацію, щоби запобігти внутрішнім відцентровим процесам і політично-економічній дестабілізації на Московії.
Падіння Байдена із політичного п’єдесталу
В американському суспільстві нуртує переконання, що під час виборів президента у 2020 році Демократична партія сфальшувала результати виборів. Дивно повела себе і американська судова система, адже переважна більшість суддів відмовилась розглядати позови щодо результатів виборів.
Переслідування опозиції, тобто республіканців, примусова вакцинація, незаконні звільнення з роботи, безробіття, інфляція, а ще і ганебна втеча американської армії з Афганістану (в той час як український спецназ проводив героїчні рятувальні операції), негативно позначились як на довірі до Демократичної партії, так і на політичній популярності президента Джо Байдена та віцепрезидентки Камали Харріс.
На початку грудня 2021 року рейтинг Байдена став рекордно низьким. За даними національного опитування NPR/Marist, які опублікували 9 грудня, роботу президента Байдена схвалили лише 43% громадян і не схвалили 51%. Днем раніше національне опитування Monmouth University з’ясувало, що Байден має підтримку серед 40% американців, а 50% йому не недовіряють. Середній показник останніх національних опитувань Real Clear Politics констатував, що рейтинг схвалення Байдена становить 42%, при цьому 52% опитаних критикують керівника Білого дому. Цей середній показник також ґрунтується на листопадовому опитуванні газети The Wall Street Journal, який виявив, що президента підтримують 41% виборців, а 57% проти його політики, – повідомив телеканал Fox News. Демократична партія має всі шанси програти проміжні вибори 2022 року до Конгресу США.
А ще у грудні 2021 року видання Boston Herald опублікувало дані опитування, скільки виборців підтримають кандидатуру Джо Байдена під час наступних виборів 2024 року. Статистика шокуюча: за діючого президента Джо Байдена через два роки готові проголосувати 22%, а за віцепрезидентку Камалу Харріс – 12%. Якщо такі дані підтвердяться під час виборів, то для Демократичної партії настане цілковитий політичний крах.
Консолідована спецоперація Вашингтона і Москви
У цій складній для Демократичної партії ситуації, Байден імовірно звернувся по допомогу для свого давнього приятеля Путіна (вони особисто знайомі з 2011 року) і вірогідно попросив створити бутафорну ілюзію загрози ядерної війни. Тоді на світову арену вийде президент США, умиротворить Путіна (не виключено, що і коштом інтересів України, зважаючи на відносини зі Зеленським), відверне кремлівську загрозу і стане претендентом на Нобелівську премію миру. У такий спосіб Байден зуміє відновити свій підмочений політичний рейтинг. Принаймні такий сценарій проглядається із інформації Андрія Ілларіонова, колишнього радника Путіна.
Задум такої спецоперації підтверджує і неадекватне рішення Путіна, яке стало прелюдією до підготовки зазначеної бутафорної ілюзії. У Кремлі віддали наказ збити у Космосі старий радянський супутник, який мирно обертався собі на своїй орбіті й нікому не заважав. Це було зроблено, аби показати світовим лідерам, що Путін може бути агресивним і неадекватним. І що у руках цього неадекватного суб’єкта знаходиться ядерна кнопка.
Іншу частину інформаційної маніпуляції здійснили видання Bild і Washington Post. Західні супер-журналісти проникли у бункер Путіна, викрали таємні військові карти наступу на Україну і опублікували їх.
Що дивно, у Генеральному штабі РФ військові карти наче навмисно розробили німецькою, щоби журналістам легше було їх відшукати.
Андрій Ілларіонов, який у США займається питаннями безпеки, запевнив, що тієї кількості військ, які Путін нагромаджує довкола України, недостатньо для повноцінного і переможного наступу. Для бліц-кригу необхідно зосередити щонайменше 600 тисяч військових. Перекидання ж невеликих військових підрозділів до кордону України супроводжується надмірним інформаційним галасом. А ось обстріли і провокації з боку Кремля на лінії розмежування будуть і надалі, допоки в Кремлі не відійдуть від управлінських важелів прихильники збройної конфронтації.
Точку зору Андрія Ілларіонова поділяє і Олексій Данілов. Під час засідання 30 грудня 2021 року секретар РНБО наголосив, що передумов для ескалації військових дій із боку Кремля поки нема, а західні ЗМІ лише безпідставно нагнітають ситуацію.
Принагідно треба зазначити, що цю інформаційну істерію поширюють американські лівацькі ЗМІ, пов’язані з Демократичною партією та адміністрацією Джо Байдена. Американські ЗМІ правого напрямку також не бачать загрозливого нагромадження путінських військ біля українського кордону.
Цугцванг для Байдена
Байденівсько-путінська спецоперація так би собі й розвивалась заплановано аж до весни 2022 року, якби Путін несподівано не почав «качати права»: НАТО із Європи геть, тут я буду великим босом. Незрабний, а іноді й апатичний президент США від несподіванки аж отетерів.
Коли згодом 30 грудня Байден врешті дійшов тями і вкотре пригрозив Путіну, що в разі повномасштабної агресії проти України Вашингтон таки запровадить свої розрекламовані небачені санкції, Путін не став переконувати, що агресії не планує, а нахабно також нахвалявся: «У такому разі ми розірвемо зі США дипломатичні відносини». Фактично, Путін зізнався, що таки планує масштабну війну проти України. Це був найголовніший підсумок їхньої останньої телефонної розмови.
Схоже, що Байден потрапив у пастку Кремля. Як вже було сказано, ідея переговорної бутафорної епопеї з кремлівським агресором полягала у тому, щоби Путін допоміг Байдену підняти політичний рейтинг. І це була помилка стратегів Вашингтона. Кремль скористався політичною слабкістю Байдена і в ультимативній формі почав нав’язувати свої політичні амбіції – знову переформатувати політичні впливи на міжнародній арені та реалізувати кремлівську ідею Ялти-2.
Що трапилось, чому боягузливий від природи Путін із підступною поведінкою міської шпани так раптово посміливішав? Можемо припустити, що у байденівсько-путінську ідилію політичного блефу брутально втрутився сюзерен Кремля, міжнародний важковаговик Сі Цзіньпін. Через Путіна лідер Китаю ймовірно надіслав для США «чорну мітку»: якщо будете створювати мені перешкоди у захопленні території Тайваню, де також живе «тільки один китайський народ», тоді регулярно буду нацьковувати на вас цього політичного пігмея із 2% світового ВВП, але ядерною кнопкою в руках.
В який спосіб команда президента США має намір вийти із цього московсько-пекінського цугцвангу, покаже час. Проте над Байденом висять аж три «Дамоклевих меча». По-перше, через свого сина він отримував від Кремля сумнівні мільйони, які настав час відробляти. По-друге, через свого сина він отримував від Китаю такі ж сумнівні кошти, які колись теж необхідно відпрацювати. По-третє, у 2014 році Байден разом із Обамою вже дав гарантію Путіну, що з Москвою нічого кардинального не трапиться за захоплення Криму. А в рамках виконання Будапештського меморандуму США буде надсилати українській армії ковдри і набори сухих продуктів.
Так само, як у грудні 2008 року тандем Обама-Байден вірогідно запевнив Путіна, що агресія проти Грузії не матиме для Кремля серйозних політичних наслідків, а Україні того ж місяця категорично відмовили у приєднанні до «Плану дій щодо набуття членства у НАТО». Ця категорична відмова і стала сигналом для Путіна, що при американських демократах Україна може знову потрапити у сферу впливу Москви.
Ба більше, у березні 2009 року в Москві демократка Хілларі Клінтон, перебуваючи на посаді держсекретаря США, разом із кремлівськими агресорами весело тиснула на муляжну червону кнопку перезавантаження добросусідських взаємозв’язків після напружених відносин із президентом-республіканцем Джорджем Бушем, які виникли внаслідок московської агресії проти Грузії.
Ярослав ЛЕВКІВ, приватний журналіст