05-09-2022 18:007143
У Федеративній Республіці Німеччині незабаром приступить до виконання обов’язків новий посол України. На заміну Андрію Мельнику, якого ще в липні відкликав Президент України В.Зеленський, вочевидь, прийде Олексій Макєєв, кандидатуру якого нещодавно погодив президент Німеччини Ф.-В. Штайнмайєр.
У цій дипломатичній процедурі немає нічого незвичного, якби не одне “але”. Адже саме А.Мельник чи не найбільше доклався до того аби політика Німеччини за останні місяці змінилась із проросійської на проукраїнську. І міняти на переправі такого надійного посла-патріота та ще й з таким символічним іменем як Андрій Мельник (другий голова ОУН (1938–1964) якось нерозумно. А в час війни з Росією керівником посольства України замість українця А.Мельника ставити етнічного росіянина О.Макєєва взагалі недопустимо.
Але виявляється, що серед послів України росіянин О.Макєєв не буде самотнім. Росіянами на українських посольських посадах досі залишаються: Володимир Шкуров (Албанія), Любов Абравітова (ПАР), Юрій Пивоваров (Сенегал), Ігор Долгов (Грузія), Ігор Тумасов (Перу), Оксана Маркарова (США), а також Всеволод Ченцов – представник України при ЄС.
Та подібні проросійські тенденції спостерігаються й у внутрішній кадровій політиці в самій Україні. Аналізуючи укази Президента В.Зеленського, лише за останні три місяці, приходиш до прикрого висновку: майже всі посади, за незначним винятком, поповнюються росіянами. Так, генеральним прокурором став Андрій Костін; головами обласних управлінь СБУ – М.Петров (Чернівецька обл.), Е.Федоров (Сумська обл.), Є.Борзілов (Закарпатська обл.); департамент військової контррозвідки СБУ очолив О.Дубровін; головами міських військових адміністрацій призначені – В.Рибалкін (Святогірськ), О.Журавльов (Лиман), О.Воробйов (Сіверськ)(усі – Донецької обл.); головами райдержадміністрацій – В.Літвінов (Берислав, Херсонська обл.), Ю.Волкова (Фастів, Київська обл.), О.Глушаков (Шепетівка, Хмельницька обл.), Є.Родіонов (Генічеськ, Херсонська обл.).
Але ставка на російські кадри в Україні робилася з самого початку повноважень президенства В.Зеленського. І цю недобру традицію він перейняв у свого попередника П.Порошенка. У нинішньому уряді росіяни мають впливове лобі – Михайло Федоров, віцепрем’єр міністр; міністри – Олексій Рєзніков (оборона), Олександр Кубраков (інфраструктура), Олексій Чернишов (розвиток громад і територій), Юлія Лапутіна (справи ветеранів), Олег Нємчінов. Донедавна керівником СБУ залишався росіянин Іван Баканов, зараз заступником голови СБУ є росіянин Олександр Якушев. Серед голів обласних військових адміністрацій росіянами є: Сергій Борзов (Вінницька обл.), Дмитро Лунін (Полтавська обл.), Олег Синєгубов (Харківська обл.), а також - Микола Жирнов (Київ). Та й в офісі Президента росіяни причаїлись – аж три заступники керівника ОПУ: Андрій Смирнов, Олег Татаров, Олексій Дніпров і прес-секретар Сергій Никифоров. В руках росіян повністю перебуває судова гілка влади: Всеволод Князєв, голова Верховного Суду і Юрій Баулін, голова Конституційного Суду України.
Список росіян у владі можна продовжити. Їхню національність нині доводиться визначати лише за етимологією прізвища, зокрема, виходячи із закінчень “–ов” та “–ін”. Іншого шляху немає, оскільки у 1992 році в Україні свідомо припинили фіксувати національність як таку в офіційних документах. Але кожна людина належить до тієї чи іншої нації, має своє етнічне чи національне походження. Національність формує характер людини, її звичаї, традиції, мову, історичну пам’ять. Нація – це дуже тривка ознака, яка притаманна людині все життя. Мимоволі представники однієї нації гуртуються між собою. І якщо, скажімо, росіянин переїжджає з Росії в Україну він не стає українцем, навіть якщо приймає українське громадянство. Це - те саме, як свиня не стає коровою, коли переходить у коров’ячий хлів.
Усі війни, які точились чи точаться на землі мають національний характер, тобто йде боротьба між націями за територію, ресурси, людей. Недарма під час японсько-американської війни (1941) всіх японців на території США було ізольовано, як ймовірних симпатиків ворога. Теж відбулось під час німецько-радянської війни (1941-1945), коли всіх німців на території СРСР, як ймовірних союзників ворога, було відправлено у концентраційні табори, ліквідовано автономію німців Поволжя.
Чому ж до росіян в Україні під час російсько-української війни таке поблажливе ставлення? Невже потрібно наводити додаткові приклади, що серед колаборантів, і тих, що перейшли на сторону Росії майже виключно росіяни? Принаймні на час війни жоден росіянин не повинен в Україні обіймати керівну посаду. Це буде запорукою зміцнення передусім внутрішнього фронту. Це убезпечить нас від непередбачуваних поразок на військовому фронті. Та й боротьба зараз повним ходом йде з “рускім міром”. Як можна подолати цей “рускій мір”, коли під Тризубом і синьо-жовтим прапором сидітиме якийсь російський (московський) держиморда, який тільки чекатиме слушної нагоди, щоб тут “построіть новую Расєю”?
Перемога України над Росією закладається перш за все мудрою і справедливою кадровою політикою. Чому українцям-патріотам відведено місце здебільшого на фронті, та й то в окопах, а не на командних постах? Чому в тилу на посадах продовжують засідати старі російські кадри, скомпрометовані діяльністю у проросійських політичних партіях та організаціях, які роками наближали цю війну? Настав час будувати українську Україну вже зараз!