Тарас Семенюк – журналіст-міжнародник, відомий фахівець в сфері медіакомунікацій. Працював у багатьох українських ЗМІ: «5 канал», НВ, «Європейська правда». Кілька років тому потрапив у рейтинг медіапопулярності українських політичних оглядачів. Здається, що не існує в Україні телеканалу, який би не запрошував Тараса до своєї студії відкоментувати ту чи іншу подію. Але з початком війни комунікаційні таланти Семенюка якнайкраще знадобилися не на внутрішньому інформаційному фронті, а на зовнішньому.

Випускник Українського Католицького університету він продовжив навчання в Італії у Папському Григоріанському університеті. Досконале знання кількох іноземних мов, статус закордонного кореспондента, який працював на українські ЗМІ, дав можливість Семенюку нав’язати серйозні зв’язки з італійськими ЗМІ та місцевим політичним істеблішментом. І не лише на Апеніннах. І сьогодні основним завданням Тараса Семенюка є максимальна допомога іноземним журналістам пізнати правду про усі звірства, які чинять російські війська на території України. Він їздить з телевізійними групами європейських каналів на схід і південь країни, допомагає комунікувати їм з українською владою та військовими, сприяє в організації зйомок та й сам багато коментує для західних телерадіокомпаній.

«Колонія ми чи ні, не важливо вже зараз. Фундаментально важливе те, ким ми хочемо бути. Так, сьогодення насичене минулим. Але майбутнє твориться сьогоднішнім. Ті українці, які себе ідентифікували з проросійською темою, однозначно програли. За великим рахунком війна так і не закінчувалась. Ми просто замінюємо зовнішніх ворогів на внутрішніх, а внутрішніх на зовнішніх. Найголовніше, щоб під час війни і тих, і тих дуже добре розрізняти. Різниця між українцями і росіянами проста: ми не піддані, ми громадяни. А громадянин завжди має почуття власної гідності, яке без свободи не можливе. Свобода потрібна навіть для того, щоб змогти заради неї померти. Хоча краще успішно боротися, а гинуть нехай наші вороги. Економіка та піар є важливими для формування репутаційного капіталу України. В любий час, а тим більше під час війни. На щастя, аж тепер влада нарешті зрозуміла значення інформаційної складової у державотворенні. Спочатку треба завоювати уми, а території вже легше буде. І росіяни на це сподівались і роками робили, не шкодуючи мільярдів доларів. Сьогодні поширення інформації у медіапросторі, особливо коли зашквар – це наче попісяти у басейн, тобто безповоротно. Медійні потоки не те що зупинити, а й контролювати їх напрям буває складно. Тому ми тут практично не маємо права на помилку», – розмірковує Тарас Семенюк.

Він розповідає історію про те, як журналіст запитав легіонера Грінча з США, чому той в Україні? «Це не просто українська війна, це війна всього демократичного світу проти авторитаризму, і від усіх нас залежить, чи продовжиться авторитарна влада Путіна чи зникне назавжди», – відповів американець.

«Ідолопоклонство – це прелюдія війни. Ідолопоклонство єдине чим живуть в Росії сьогодні. Попри втрати на реальному фронті, росія активно працює на інформаційному, особливо в Італії. Під час війни ворога не можна вважати ідіотом. Чому? Бо це туманить розум. Як наслідок – нічого не зрозуміємо і не передбачимо його кроків. Ми вивчаємо мову війни в режимі реального часу. Військові можливості та спроможності армії показують рівень самодостатності країни. Захищають територію не тоді коли є сила, а коли є перспектива. Україна, українство має велику перспективу. Вміння жити разом – духовний принцип нації. Народ, який захищає власні політичні права, – ніколи не зрадить власним принципам свободи. Але росіянам цього ніколи не зрозуміти, бо вони ніколи не були вільними, а лише рабами і підданими царя, імператора, генсека, диктатора», – каже Семенюк.

Ця війна змінила дуже багато і дуже багатьох. «Бачити червоно-чорний стяг на півдні і сході нашої держави сьогодні не рідкість, на моє здивування. Зараз це норма, а норма – це «правило», і в цьому випадку ця норма йде «знизу», а не накидається «зверху». І це в офісі російськомовного керівника військової адміністрації, не скажу в кого саме, але до прикладу в Сумах, Чернігові і навіть в Харкові цей стяг теж є нормою навіть на центральних площах, сам бачив. Для мене очевидно, що для когось минуле стало більш непередбачуване, а ніж майбутнє», – ділиться враженнями Тарас від побачено під час однієї із багатьох поїздок на схід.

На 100 днів війни він зі своєю командою зробили для нідерландської телерадіокомпанії NOS ролик, в якому українці зі своїми історіями життя після 24 лютого розказують, яким це життя було до і яким стало під час війни. Це нагадування громадянам Західних країн, що війна стосується не тільки українців, але й європейців також. І таких роликів за 9 місяців війни зроблено вже десятки. Усі вони розкривають західним глядачам очі на страшну геноцидну війну Кремля проти українського народу.

Тарас розповідає, що його вразили статистики ставлення європейців до України. Особливо в Швеції, яка є однією з тих країн, яка найбільше підтримує нас. І через історичні паралелі також. Спільно з шведськими колегами готували величезний репортаж «Уламки життя» для найбільшої газети Щвеції Svenska Dagbladet - SvD .

«Історія війни, несправедливості, жорстокості, зламаних сердець, планів, зруйнованого життя. Це не лише текст, це поема, яка заставляє пережити те, що відчули українці на окупованих територіях, в незаконному ув’язненні, на похороні сина, якому виповнилось 20 років в день поховання (на фото).

Це тортури, яких Саша зазнав від росіян в Тростянці в підвалі залізничного вокзалу. Це істрія Софії з Чернігова, яка на уламках свого будинку знаходить улюблену вцілілу чашку. А також чернігівчанина, який під час інтерв’ю разів мабуть 50 говорив фразу «дай ракету». Так у шведських колег просив те, чим хотів «захуя..ть кремль». Хоча він був випивший, але це було щиро.

І ще нацгвардієць, який знає ціну життя украніського воїна: «Один наш на 20 москалів, чому? Бо ми за свою землю боремось». Цю роботу доручили найкращому фотографу Magnus Hjalmarson Neideman та журналісту, автору та письменнику репортажного жанру Швеції Mustafa Can. Він курд, його земля за раз є частиною Туреччини. Коли ми були в Сумах, Мустафа пені сказав: «Тарас, я дуже добре розумію вашу біль і звитягу, ми курди теж боремось за свою землю, але між нами є різниця: у вас є держава яку ви захищаєте, в нас немає, ми лише можемо мріяти, що колись вона повернеться до своїх кордонів». Цей текст також пізніше з’явився англійською та українською мовами», – розповідає Тарас Семенюк.

Він твердо переконаний, що Україна буде центром формування системи безпеки в Європі. Старі інститути відходять в минуле. Він не лише вірить у це, а щоденно на інформаційному фронті непростою інтелектуальною працею творить нову і сучасну європейську Українську Державу. Як каже журналіст Тарас Семенюк: життя прекрасне – la vita è bella. Але за нього треба боротися і відстояти. А перемога обов’язково буде. Бо світло і правда завжди перемагають темряву брехні

Андрій БОЛКУН, Leopolis.news