Своїми враженнями від рейтингового турніру з вільної боротьби в Будапешті в інтерв’ю поділився львів’янин Юрій Ідзінський, якому підкорилася третя сходинка п’єдесталу пошани у ваговій категорії до 125 кг. Спортсмен, зокрема, розповів про свого батька, який захищає Україну на її сході та свою спортивну кар’єру. /Kamp-Sport/

Юрію, які в тебе враження від турніру в Будапешті? Чи задоволений результатом і чи міг розраховувати на більше?

Так, міг розраховувати на більше, оскільки вигравав в угорського суперника з рахунком 7:0. Мені трохи не вистачило, мабуть, сили духу або витривалості, через що поступився. Підвело, зокрема, коліно. Досить довго мав травму. Не сильно готувався до турніру, але тренери сказали, що маю поїхати в Будапешт, тож боровся як міг.

Чому все-таки поїхав на цей турнір, якщо не готувався до нього?

За три тижні до початку змагань мені сказали, що боротимусь у Будапешті.

Чи мав виступати в Будапешті відомий український борець Олександр Хоцянівський? Зважаючи на його відсутність, тебе станом на сьогодні можна вважати номером один у збірній у своїй вазі.

На чемпіонаті України я здобув перемогу, тому, мабуть, можна вважати мене першим номером у збірній. Хоцянівський тоді не боровся. Можливо, він вже й завершив кар’єру. Ми з ним добре спілкуємось, але я давно його не бачив.

Повертаючись до турніру в Будапешті, то все-таки ти задоволений результатом?

Чесно кажучи, ні. Врешті-решт я розумів, що мав перемогти угорця у півфіналі. З тією перевагою, з якою я перемагав, зобов’язаний був його дотиснути. Тим більше, що у фіналі цей суперник поступився американцю з рахунком 4:8. Розумію, що мав би всі шанси на перемогу у фіналі.

Якби не травма коліна, то результат міг би бути кращим?

Безумовно. Майже впродовж усієї сутички я займаю центр і намагаюсь тиснути на суперника. Через у біль в коліні робити це дуже складно.

Чи стало несподіванкою те, що ти візьмеш участь у турнірі? Чи все-таки був час, аби нормально підготуватись?

До цього я майже не тренувався. А на зборах тренер Василь Федоришин старався берегти мене, щоб я не зробив гірше своєму коліну. Не бігав кроси й не стрибав. Але працював разом із хлопцями, тож підготовка була серйозною.

Повернувшись до України після турніру, розбирали з тренером свої помилки?

Так, працювали над помилками з тренером збірної та особистим тренером Віктором Глібенком. Дивились відео й розбирали деякі моменти. Аналізували чому виникли певні помилки.

Які твої коронні прийоми в боротьбі?

Люблю заходити в корпус й робити різні заломи. Також прохід у ногу або дві ноги.

Під час турніру у тебе була можливість дивитись відео сутичок твоїх суперників?

Так, завжди проглядаємо виступи наших суперників, тренери до того ж знають, як вони боряться й одразу нам підказують, що потрібно й не потрібно робити. Постійно розбираємо суперників і навіть між періодами стараємось аналізувати.

Чи є ситуації, коли ти з тренером не погоджуєшся?

Насправді рідко. Може щось бути вже після сутичок, але це буває не часто. Навпаки треба дослуховуватись, адже збоку їм все-таки має бути видніше.

Навесні ти виграв чемпіонат України в доволі цікавому фіналі. Як тобі взагалі вдалося здобути перемогу?

Тоді було дуже важко, чесно кажучи, оскільки боліло коліно. Дуже сильно почав відчувати біль напередодні змагань. Окрім того, захворів за день до чемпіонату. Але допомогла моя дівчина, яка вчиться на лікаря. За годину до сутички вона знизила мені температуру, яка була 39. Добре, що вдалося здобути чудовий результат.

Як тобі загалом організація чемпіонату України у Львові?

Дуже добре, організатори постарались. Рідко в нас бувають турніри такого рівня. Мої рідні були також дуже приємно здивовані. Не могли повірити, що в Україні відбувається такий турнір. Президент Асоціації спортивної боротьби України Юрій Копитко зробив дуже багато, щоб цей турнір пройшов на такому високому рівні.

Відомо, що твій батько зараз перебуває на війні.

Так, зараз він на сході. Мій батько - сапер, розміновує шляхи і допомагає нашій піхоті прокладати дороги. Знаю, що раніше він перебував біля Краматорська. А я служу в Національній гвардії України уже п’ять років.

Якщо тобі буде потрібно захищати країну, то ти готовий змінити килим на фронт?

Я навіть хотів їхати воювати, але тренери не підтримали мою ідею. Казали, що мені краще продовжувати боротись. Була ситуація, що мав їхати і сидів в частині, а спортсменів було проблемно витягти. Казав тренеру, що готовий їхати захищати країну, оскільки сидіти в частині не збираюсь. Купив вже собі форму і за два дні до виїзду на схід мене звідти забрали. Сказали, щоб готувався до змагань і представляв Україну на міжнародній арені.

Що про це говорив батько? Не лише ж тренери вплинули на рішення залишитись?

Мій батько підтримує мене, говорить, щоб я продовжував тренуватись. Казав, що якщо буде необхідно, то поїду, а поки він за двох. За його словами, людей вистачає. Він за те, щоб я займався спортом.

Юрію, зараз ти готуєшся до чемпіонату світу, як і уся збірна України…

Маю надію, що боротимусь на чемпіонаті світу, але зараз є проблема з росіянами, яких хочуть допустити на змагання. Якщо вони будуть заявлені, то Україна бойкотуватиме турнір.

Борець Ігор Никифорук в інтерв’ю Kamp-sport говорив, що перебування росіян та українців в одному залі добром не завершиться. Що думаєш про це ти?

Я можу лише погодитись із його словами. Довелось би з ними розбиратись. Обговорювали про це з батьком і дійшли висновку, що буде дуже дивно, коли він воює з росіянами, а я з ними змагаюсь в одному залі.

На твою думку, після допуску росіян на змагання гарантій безпеки ніхто не зможе надати?

У разі їхнього приїзду може відбутись будь-що і не знаю, хто зможе цьому запобігти. Найімовірніше, українці ще за кілька днів знатимуть, що вони приїдуть.

Ти свого часу займався самбо та дзюдо. Чи були ще якісь види спорту у твоєму житті?

Зараз, наприклад, практикуюсь у стрільбі. У частині бувають змагання з самбо і дзюдо, то час від часу тренуюсь з іншими хлопцями. Чи складно поєднувати? Ні, коли є збори, то відповідно маю час на тренування з боротьби. Коли я вдома, то приходжу в тир і стріляю з пістолета – для мене це як відпочинок для перезавантаження.

Хто тебе привів у зал для боротьби?

У спорт мене привела моя сім’я. Батько і дідо хотіли, щоб я займався спортом, тренувався. Сім’я в мене загалом спортивна. Хотіли, аби просто займався для себе та для свого здоров’я. Зараз помічаю, що молодь не має великої охоти займатись спортом. У мене є молодший брат, то він любить більше бути вдома. Але я змушую його займатись, беру з собою в зал, воджу на плавання. Намагаюсь привити йому любов до спорту.

Чому саме боротьба? У Винниках, де я живу, був лише футбол, тайський бокс й боротьба (сміється). Тайський бокс мені не подобався, футболом позаймався трохи, але себе в ньому сильно не бачив. А тренер з боротьби сказав, що в мене є хороші фізичні дані та майбутнє в цьому виді спорту. А потім вже навчався в коледжі спорту, де мене помітив інший тренер – Віктор Глібенко. Також займався під керівництвом Романа Проціва.

Хто з тренерів найбільше тебе навчив у кар’єрі?

Кожний дав мені щось своє. Перший тренер дуже допоміг мені з розвитком фізичної підготовки. Другий дав мені вже більше технічної бази, пояснив, як потрібно боротись з дорослими. Тренери в збірній добре навчають тактики. Вони пояснюють, як боротись з окремими суперниками, як атакувати, на що варто звертати увагу.

Які перемоги найбільше тобі запам’ятались і чому?

Я виграв десь близько 12-13 чемпіонатів України. Дуже запам’ятався один із перших турнірів у Херсоні, коли я зовсім юним не міг усвідомити, що став чемпіоном України. Вже далі були більші перемоги і навіть поразки, після яких постійно намагався ставати кращим, робити висновки та працювати над помилками. Великий поштовх дали призові місця на чемпіонатах Європи.

Яка твоя головна мета в спорті? Чого прагнеш досягнути?

Мабуть, як і у всіх – олімпійське «золото». Хотів би також дуже виграти чемпіонат світу.

Кажуть, важковаговики часто досягають успішних результатів у кар’єрі у більш зрілому віці.

Можливо і так. Думаю, це більш індивідуально. Кожна людина – унікальна особистість. Хтось може досягнути результату і в 35 років.