12-09-2023 13:083159
Leopolis.news публікує текст філософа політики, опозиційного діяча «Солідарності», депутата Сейму в 1989-2007 роках, колишнього голови парламентського клубу «Громадянська платформа» Яна Рокіти. Ця стаття публікується спільно з польським місячником «Wszystko co Najważniejsze» в історичному проєкті з Інститутом національної пам’яті та Польським національним фондом.
Закон в окупованій Німеччиною Польщі вимагав, щоб кожен єврей був переданий німецькій владі. Порушення цього закону означало смертний вирок для всієї родини
10 вересня 2023 року польська родина, яка складається з чоловіка, дружини та їхніх семи маленьких дітей, оголошується благословенною. Йдеться про Юзефа та Вікторію Ульмів, яких разом із усіма їхніми дітьми були розстріляли в березні 1944 року на задньому дворі їхнього будинку в польському селі Маркова, що знаходиться на сьогоднішньому на кордоні між Польщею та Україною. Їхня єдина провина полягала в тому, що півтора року вони переховували та забезпечували їжею дві єврейські родини у своєму домі й порушували таким чином німецький закон, який в окупованій Німеччиною Польщі вимагав, щоб кожен єврей був переданий владі, щоб його могли негайно позбавити життя.
Так і не було встановлено, хто повідомив владі Німеччини про те, що родина Ульмів не дотримується цього закону. У всякому разі, жандарми, які прибули в Маркову, дійсно знайшли в польському домі вісім євреїв, тож на місці вбили обидві єврейські родини як оголошені поза законом. Потім вони розстріляли Юзефа та Вікторію Ульмів, а потім (як розповів один зі свідків) деякий час думали, що робити з їхньою численною дітницею. Мабуть, однак, вони дійшли висновку, що «аби село не мало з ними клопоту», краще їх усіх теж убити. Головний кат – німецький лейтенант Ейлерт Дікен, який керував стратою – навіть не був членом нацистської партії, тому після Другої світової війни як «звичайний німець» служив у поліції демократичної Західної Німеччини та помер через багато років в оточенні сім'ї та поваги німецьких сусідів.
Історичні обставини цієї події часто забуваються або спотворюються. Влітку 1941 року, після нападу Гітлера на Радянський Союз, німці вирішили першими знищити євреїв, які століттями жили на розлеглих територіях окупованої польської держави. Масові розстріли цілих єврейських міст і сіл почалися зі східних кордонів держави, а невдовзі за ними з’явилися перші табори знищення в Белжці, Собіборі та Треблінці, розташовані у тодішньому центрі окупованої території Польщі. Однак невдовзі окупанти помітили, що підкорені народи почали розуміти весь жах нової німецької політики, і завдяки допомозі поляків, білорусів, українців – громадян окупованої польської держави – дедалі більшій кількості євреїв вдається знайти порятунок.
У той час німецька влада вирішила, що винищення всіх європейських євреїв у Польщі, заплановане в січні 1942 року (під час сумнозвісної конференції німецького уряду у Ванзеє), не вдасться, якщо неєврейські громадяни окупованої країни не будуть водночас тероризовані. Тому німецький губернатор Ганс Франк у жовтні 1941 року ввів у дію винятковий закон, який вимагав смертної кари для кожного, хто надасть будь-яку допомогу оголошеним поза законом євреям. Але навіть такий рівень терору виявився недостатньо ефективним, оскільки наступного, 1942 року, покарання поширювалося на кожного, хто навіть не повідомив владі про відомий випадок допомоги єврею.
Напевно, ніхто ніколи не вводив законів, які б карали смертю за елементарну людську доброту: дати хліб чи притулок. Навіть самі німці не вводили таких законів ніде поза Польщею. Але в окупованій Польщі все ще переховувалася Армія Крайова і її підпільна влада, які боролися з німцями. Вони, своєю чергою, закликали мешканців не підкорятися німецьким наказам, попри на скрайній терор, який мав оточити євреїв і змусити всіх громадян до певної форми участі в геноциді. Підпільна польська влада навіть створила спеціальну установу під назвою «Рада допомоги євреям», яка дала змогу тисячам євреїв отримати житло, фальшиві документи та гроші, необхідні для виживання.
Ґрунтовний дослідник тієї історії професор Ґжегож Берендт із Ґданська з сумом констатує, що в умовах таких законів, прийнятих німцями, було лише «відносно небагато» людей, які вирішувалися допомогти євреям. Берендт оцінює цю кількість (у країні з понад тридцятьма мільйонами жителів) у десятки тисяч, переважно поляків, а також українців і білорусів, які були громадянами Польщі. Десять тисяч із них сьогодні відомі поіменно, головним чином завдяки свідченням євреїв, які вижили завдяки допомозі цих виняткових людей. Сім тисяч мають своє почесне дерево в єрусалимському музеї Яд Вашем. І серед уцілілих євреїв є такі люди, як пані Стелла Зільберштайн, якій вдалося вижити, тому що їй допомагали майже шістдесят поляків.
У розумінні християн оголосити когось «благословенним» означає визнати його святість. Таким чином, тепер християнин може молитися Джозефу, Вікторії та кожному з їхніх семи дітей, або він може звертатися до Бога через них духовно. Їх картини та фігури незабаром будуть розміщені на вівтарях багатьох костелів, мабуть, не тільки в Польщі. І треба пам’ятати, що мученики – це святі особливого роду, і не тільки в християнській традиції.
У всій людській цивілізації з незапам’ятних часів глибоко вкоренилася ідея, згідно з якою мучеництво є виправданням життя, а людина, яка віддає своє життя в результаті радикальної практики любові до іншої людини, це постать героя, майстра, святого.
Це Сократ (як це показав Платон у «Федоні») відкриває істину про те, що готовність померти в ім’я справедливості є найсильнішим і остаточним доказом цінності нашого життя. А Засновник християнства додав до цього вчення про те, що «немає більшої любові, ніж віддати життя за друзів своїх». Як докази, зібрані під час т. зв процесу беатифікації Ульми були побожною християнською родиною і вели чесне, працьовите та благочестиве життя. Вони, мабуть, добре знали німецький закон, який карав негайною смертю за допомогу єврею, тим паче, що окупаційна влада наполегливо оголошувала про це щодня, водночас оголошуючи списки вже страчених за це поляків. І все ж свідомо протягом довгих півтора року щодня ризикували смертю, в ім’я наказу любові до ближнього. Їхня мученицька смерть засвідчила слушність цього наказу і відкрила перед ними браму до безсмертя.
Ян Рокіта (Jan Rokita)
Текст наданий ГК РП у Львові