У Львівові з нагоди Дня науки відбулась презентація наукових праць Степана Ґжицького

https://leopolis.news./post/106209/u-lvivovi-z-nagody-dnya-nauky-vidbulas-prezentaciya-naukovyh-prac-stepana-jyckogo

22/05/2024

Про це повідомляє пресслужба Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького.

Щоб поринути в атмосферу цієї наукової події, пропонуємо до уваги читачів інформативну, сповнену спогадів та рефлексій від спілкування з Видатним Ученим, промову його відданого учня та упорядника презентованого видання – професора Віктора Галяса.

Виступ під час презентації

Високоповажні пані і панове!

Шановний Юрію Тарасовичу!

Я вдячний Вам за запрошення виступити з презентацією Наукових праць Степана Зеноновича Ґжицького. Окрім того, радий і вдячний Вам, Юрію Тарасовичу, за ту працю, що проводите з увічнення пам’яті вчених, причетних до розвитку Інституту.

Для мене велика честь представити Вашій увазі та подарувати Інституту свої напрацювання з увічнення пам’яті мого Вчителя та засновника Інституту – Степана Зеноновича Ґжицького. До речі, цей Інститут з початковою милозвучною, змістовною та патріотичною назвою Український НДІ фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин став, образно кажучи, колискою у створенні Степаном Зеноновичем наукової школи.

Я упродовж багатьох років займаюся питанням увічнення пам’яті свого Вчителя. Маю певні напрацювання: видано книгу про Нього, а також 5 томів Його наукових праць, був ініціатором проведення наукових читань, ініціював створення меморіального музею у кімнаті, яка була робочим кабінетом Степана Зеноновича. На спільній конференції Українського біохімічного товариства та Біохімічної секції НТШ, яка відбувалася тут в Інституті, 16 березня минулого року я презентував книгу про Степана Зеноновича та перші три томи Його наукових праць і обіцяв, що наступні два томи в міру видання я презентую пізніше. І от сьогодні я виконую свою обіцянку у такій святочній біохімічній атмосфері. 19 квітня цього року, як кажуть, побачив світ завершальний 5-й том, закінчилася 25-річна епопея видання. А сьогодні можу пообіцяти, що дещо пізніше подарую ще довідник “Львівська школа біохіміків С. З. Ґжицького”, над яким зараз працюю.

Сьогоднішня урочистість нагадує 2010 рік, коли відзначали 110-річчя від народження Степана Зеноновича та 50-річчя заснування Інституту. Для мене пам’ятна та урочистість ще й тим, що мені разом із академіком Левченком та професорами Кондрахіним і Кононським була вручена премія Степана Зеноновича.

Це видання підготоване на основі оригіналів наукових праць. Видання є репринтне, тобто праці виглядають так, як вони були опубліковані свого часу.

З деяких питань наукових досліджень кожна наукова праця має важливе значення, оскільки дослідження Степана Зеноновича та його учнів були пріоритетними, особливо з клінічної біохімії та симбіозу у передшлунках жуйних тварин.

Опубліковані праці у цьому виданні розміщені в хронологічному порядку з 1930 по 1979 роки, а в межах року – спочатку окремі видання, далі – статті з періодичних видань (академічних і фахових) і збірників, а після них – тези з’їздів, конференцій, симпозіумів, нарад тощо. Всього опубліковано 315 робіт. До речі, у книзі Василя Миколайовича Головача про Степана Зеноновича, виданій у “Науковій думці” 1985 року, у хронологічному переліку друкованих праць зазначено 204 роботи. Різниця становить 110 робіт. Хоча цей список у книзі порівняно з іншими існуючими вважався найбільш повним. А тому вважаю, що видані наукові праці є найповнішим списком.

Джерелами пошуку наукових праць були: підшивка окремих відтисків праць Степана Зеноновича за 1930–1934 роки (до речі, цю підшивку виконав тато Степана Зеноновича як дарунок синові), підшивка наукових праць Вацлава Морачевського, зокрема том 2 за 1909–1935 роки; список наукових праць Степана Зеноновича (за 1930–1976 роки), внутрішньокнижкова та пристатейна бібліографія. Окрім того, здійснено суцільний перегляд журналів: “Український біохімічний журнал”, “Доповіді АН УРСР”, “Доповіді УАСГН”, “Вісник сільськогосподарської науки”, “Klinische Wоchenschrift”, “Biochimische Zeitschrift” (цей журнал заснований Карлом Нойбергом у 1906 році, зараз називається FEBS Journal). До речі, Степан Зенонович у 1933 році стажувався у К. Нойберга в Інституті імені Кайзера Вільгельма. Це там були проведені роботи з вивчення вуглеводного обміну при паралітичній міоглобінурії у коней, на основі яких вперше у світовій ветеринарній медицині Степан Зенонович запропонував інсулінотерапію. У цьому році минає 90 років з часу першої публікації на цю тему у журналі “Klinische Wоchenschrift”, “Przegląd weterynaryiny”; збірників наукових праць: “Праці Львівського зооветеринарного інституту”, “Праці Інституту агробіології”, “Праці науково-дослідного інституту Західних районів УРСР”, “Фізіологія і біохімія сільськогосподарських тварин”; матеріалів з’їздів, конференцій, симпозіумів з біохімії та фізіології.

Пошук наукових праць довоєнного періоду (1930–1939 років) був ускладнений, тому що не всі журнали тих років збереглися. Тут стали у пригоді окремі відтиски праць Степана Зеноновича, які зберігаються у меморіальному музеї ученого на кафедрі біохімії Університету. Також не всі періодичні видання Інституту агробіології збереглися у зв’язку з його передислокацією.

Переважна більшість досліджень, викладених у наукових працях Степана Зеноновича, має пріоритетний характер у науковому пошуку, ці праці послужили базою для подальшого розвитку наукових напрямів. Вони розкривають багатогранність досліджень Степана Зеноновича та наукової школи створеної ним. Для кожного учня мірилом високого рівня наукових досліджень ставала згода Вчителя бути співавтором наукової праці. Наукові праці написані надзвичайно дохідливо, просто, але з глибоким науковим змістом. До речі, Степан Зенонович володів особливим даром викладу думок – як усно в розмові, так і на папері. Писав і розмовляв найчастіше простими реченнями, а не складнопідрядними. Можна навіть провести певну аналогію: простота у поведінці і завжди прості зрозумілі речення. Такий виклад матеріалу особливо при розмові забезпечує логічність і змістовність.

Виданням Наукових праць Степана Зеноновича я лише частково доповнив виконання учнівського обов’язку перед світлою пам’яттю свого Вчителя, висловив Йому своє учнівське Спасибі за титанічну працю, за велике розуміння людей та особливо своїх учнів. Я зробив, що міг і як міг, звичайно, хто зробить змістовніше, я буду лише цьому радий і вдячний. Цю думку я хочу завершити словами Вірослава Лобура (учня Степана Зеноновича): “Тож нехай завжди буде благословенне у людській пам’яті ім’я Степана Зеноновича Ґжицького, бо постать його воістину велика і безсмертна”. А підтвердженням цього може служити вислів Петра Леонідовича Капіци “Якщо академіка через 10 років після смерті ще пам’ятають, то він класик науки”. А вже минуло майже 48 років.

До речі, для видання 3-томника наукової спадщини видатного фізика, земляка і однокласника Степана Зеноновича по Тернопільській гімназії Олександра Смакули було створено Всеукраїнський фонд і до його 100-річчя видали 1-й том. Це той Олександр Смакула, який став першим і єдиним, на жаль, ще на сьогоднішній день українцем Повним професором Массачусетського технологічного інституту. Того Інституту, який дав світу 81 лауреата Нобелівської премії. Саме О. Смакула свого часу за антирефлексійне покриття лінз одержав перший патент у галузі оптики.

Доля розпорядилась так, що я був 53 учнем із 54 у Степана Зеноновича й останнім учнем тут в Інституті на Південній. І вважаю, що це були одні з найкращих років мого спілкування і моєї науки. Я знав Степана Зеноновича ще зі студентських років: вперше побачив і слухав його на своїй посвяті у студенти в 1968 році, пізніше на 2 курсі слухав його лекції з біохімії в аудиторії № 2, складав у нього іспит. Пізніше впродовж 3 років зустрічався на кафедрі біохімії, коли працював у науковому гуртку в Івана Дмитровича Головацького. Але найбільшою радістю було вчитися у нього в аспірантурі. І ми горді були, що ми аспіранти професора Ґжицького Степана Зеноновича. А слово Професор, коли йшлося про нього, означало не лише його вчене звання, але й людську та наукову велич. Мені завжди подобалося, як Федір Юрійович Палфій промовляв “Великий Ґжицький”, “Великий Морачевський”. До речі, він то вимовляв із властивою йому інтонацією. Він вкладав у ці слова великий зміст. Федір Юрійович був першим аспірантом Степана Зеноновича в лабораторії біохімії Інституту агробіології, яка стала базою для створення цього Інституту.

За неоціниму допомогу у підготовці до видання цих праць, я щиро вдячний всім, хто допомагав, морально підтримував і не заважав. Особливо вдячний своїй дружині Галині, яка не лише створювала мені умови для праці, але й була добрим порадником; з почуттям учнівського обов’язку перед пам’яттю Вчителя завжди морально і всіляко допомагали мої колеги Василь Гуменюк, Вірослав Лобур і Роман Шмідт. Вдячний працівникам усіх бібліотек, де мені доводилося працювати.

За моральну та фінансову підтримку, за розуміння важливості цієї праці висловлюю щиру вдячність нашому ректору Івану Парубчаку та його попереднику Володимиру Стибелю. Вдячний також своєму колезі Ігорю Турку за постійну підтримку і практичні мудрі поради, а також видавцю Борису Корпану.

За моральну та фінансову підтримку, за розуміння важливості цієї праці висловлюю щиру вдячність нашому ректору Івану Парубчаку та його попереднику Володимиру Стибелю. Вдячний також своєму колезі, учню Ф. Ю. Палфія Ігорю Турку за постійну підтримку і практичні мудрі поради.

Висловлюючись дедикацією, що її написав Іриней Борисович Ратич на авторефераті кандидатської дисертації, який він подарував Степану Зеноновичу, хочу сказати Вам “Прийміть”.

Leopolis.news