З ДНЕМ прийдешньої НЕЗАЛЕЖНОСТІ | Блог Ростислава Новоженця

https://leopolis.news./post/110321/z-dnem-pryydeshno-nezalejnosti--blog-rostyslava-novojencya-

24/08/2024

Попри епохальність “Акту проголошення незалежності України” від 24.08.1991 бентежить та обставина, що у цьому історичному документі йдеться про “проголошення”, а не про “відновлення” незалежності, як би мало бути. Тим самим законотворці знехтували українськими державотворчими процесами, щонайменше у XX ст. Адже, 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада в Києві IV Універсалом вже проголошувала Українську Народну Республіку “самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу”. А 30 червня 1941 року Українськими Національними Зборами у Львові було проголошено “Акт відновлення Української Держави”.

Отож, набагато логічнішим було б святкувати День Незалежності України 22 січня, адже саме від незалежної УНР сучасна українська держава перейняла традицію державотворення й основні символи – прапор, герб, гімн, грошову одиницю. Проте, дата “22 січня” не тільки не стала основним національним і державним святом в Україні, ба більше вона вперто ігнорується сучасною владою.

Можливо через те, що формально (юридично) сучасна українська держава, згідно із Законом України від 12 вересня 1991 року “Про правонаступництво” проголошена правонаступником саме УРСР, а не УНР. А правонаступництво від УНР зафіксовано лише неформально і підтверджується передачею Президентом УНР у вигнанні Миколою Плав'юком 22 січня 1992 року клейнодів новообраному Президенту України Леоніду Кравчуку та складання з себе повноважень Президента УНР. Цю помилку щодо правонаступництва давно слід виправити на користь УНР.

Оскільки у 1991 році Україну було проголошено незалежною, зрозуміло що від СРСР, державою - виходить, що до того, весь попередній період, вона була залежною, невільною, окупованою. Тому, давно настав час визнати увесь радянський період - періодом московської окупації, а УРСР – московською колонією.

Але, найважливіше те чи маємо ми справжню незалежність сьогодні? Не вдаючись в деталі, можна з певністю стверджувати, що “ні”. Адже, українці, як етнос, не стали у своїй державі повноправними господарями, не “запанували у своїй сторонці”, як це патетично співається у нашому Славені. Як дороговказом тут слід керуватись таким висновком Прем’єра згаданої Української Держави (1941) Ярослава Стецька: “Я зовсім не цураюся того, що як голова УДП стою за гасло “Україна - для українців”, бо в протилежному випадку буде “Україна - для міжнародного базару”. Вже раз назавжди треба покінчити з пануванням неукраїнської меншості на українській землі над українською більшістю!”.

Як не парадоксально, але сучасна російсько-українська війна успішно руйнує чужі міфи минулого і наближає нас, на жаль через великі жертви й втрати, до омріяної справжньої Незалежності Української України.