Віра Чипурко — дослідниця української вишивки з Львівщини, авторка етнографічних книг, колекціонерка, яка вже понад 34 роки реставрує та зберігає давні народні строї. Її шлях до глибокого занурення у вишивальні традиції почався з дитячого захоплення, а з роками став справою життя, що охоплює дослідження старовинних технік, написання книг та збереження української спадщини.

Вишиті речі Віру Чипурко оточували з самого дитинства. Цим ремеслом захоплювалася матір жінки, а згодом любов передалась й майбутній дослідниці. Вишивала пані Віра змалечку , але справжня зацікавленість з’явилася вже під час навчання у Львівському художньому училищі декоративного мистецтва ім. І. Труша.

«Тоді, у совітський період, вишивка втратила самобутність і локальні особливості, проте в родині ми любили вишивати. Навчання в училищі стало переломним моментом: там відкрились мені справжні скарби нації та тонкощі ремесла. Студенти під час практик мали доступ до музейних фондів, до бібліотек», – згадує Віра Чипурко.

Цікавилася орнаментами Сокальщини й Надбужанщини

З 16 років почала відмальовувати давні орнаменти та відшивати унікальні зразки. Ремеслу вишивання, як тоді, так і тепер Віра Чипурко приділяє максимум уваги. Ретельно підбирає нитки, тканину, орнамент, крої сорочок, тощо. Адже кожна деталь, навіть найменша, – має значення.

«Ще в період навчання вишивала скатертини, сорочки, серветки, ляльки тощо. Вже пізніше почала вишивати сорочки, камізельки.. Зараз закінчила роботу з відтворення Вербовецької сорочки. Для мене це метод релаксу. Завжди милуюсь результатом, адже змогла це зробити своїми руками. Найбільше до душі своє, рідне», – розповідає вона.

Вірі Чипурко особливо близькі орнаменти Сокальщини й Надбужанщини, які були фрагментарно й не зовсім коректно презентовані в наявній етнографічній літературі. Саме це й дало поштовх до глибшого дослідження зразків вишивки даного регіону.

«Зараз позиціоную себе, як дослідниця, вишивальниця. Продовжую вивчати зразки вишивки Надбужанського регіону, зокрема ті, що були створені ще за часів Сокальського повіту. Дуже цікавить ареал поширення орнаментів, чиї вони - наші чи запозичені», – розповідає жінка.

Віра Чипурко опрацьовує як українську літературу, так і роботи авторів з-за кордону. Адже це дає глибоке розуміння того, як сформувалися наші традиції, які орнаменти та особливості сорочок є локальними, а які – привнесені.

«Дослідження вишивки - це як пазли. Іноді здається, що ти щось знаєш, але знаходиш інший зразок чи інше твердження і починаєш сам у собі сумніватися. Багато орнаментів запозичено з Німеччини, або ж є вплив Румунії, вплив голландської чи французької вишивки. Тому дуже цікаво аналізувати тексти і вчитуватися в різношаровість тверджень, вивчати міфологізацію», – ділиться дослідниця.

Цікавим є факт, яким поділилася Віра Чипурко, що орнаменти на українській сорочці не повинні повторюватися. На кожній частині сорочки: уставці, рукавах, манжетах, комірці – мають бути інші. Для України така особливість притаманна, проте вишивальниці тепер рідко цього дотримуються.

Книги, як продовження досліджень

Також Віра Чипурко – графік-ілюстратор, дизайнер друкованої продукції. Закінчила навчання у Львівській Академії Друкарства ім. І. Федорова. Творчий доробок налічує понад 80 успішно виданих книг різного жанру (художні, науково-популярні, краєзнавчі, підручники, методичні, дитячі).

Автор книги «Чорноцвіт» – етнографічного дослідження про надбужанські (сокальські) сорочки. У виданні описала та відмалювала крої та орнаменти 60 сорочок — 52 жіночих і 8 чоловічих, зробила розкладки схем 408 взорів — 386 із сорочок і 22 із клаптиків збережених фрагментів. А також зобразила крої, віддзеркалення орнаментів, підписала розташування кожного взору, прорахувала кількість хрестиків у рапорті, показала цілісне розташування вишивки на сорочці.

«Робота над книгою тривала довго, сам збір матеріалу чимало часу зайняв. Якщо сумарно, то це приблизно 30 років. Було важко, бо зразків мало, часто доводилося вимальовувати орнаменти з фрагментів або з фотографій. Доступ до фондів був обмежений через пандемію та війну, тому я зверталася до приватних колекціонерів і краєзнавчих музеїв. Мої друзі-вишивальниці чекали на цю книгу й спонукали мене видавати її якнайшвидше», – поділилася вона.

Етнографічний нарис про регіон побутування та історичні світлини допоможуть читачеві чітко відрізняти місцеві та запозичені елементи орнаментів. Зараз триває робота ще над трьома книгами одночасно.

Колекція, яка розповідає про минуле

Віра Чипурко має власну колекцію давнього вишитого одягу, яку збирає вже 34 роки. Це сорочки, сердаки, запаски, горсики та навіть рушники з тризубами, які збереглися ще з часів совітських репресій. Частину давніх речей віддавали жінці родичі і друзі, частину – купувала в колекціонерів.

«Маю в своїй колекції фрагмент вишитої хоругви, де зберігся напис: «Не ждати нам чудес, щоб сам собою ворог щез». Напис був частково випорений, я відтворила його по проколах від голки на тканині. У ті часи за такі речі вивозили цілі родини в Сибір, але люди їх переховували, берегли, і тепер це роблю я. Також є зразки, які можна вважати втраченою сорочкою. Вони знайдені на закинутих горищах, але там важливий орнамент, незвична колористика чи техніка вишивання», – розповідає Віра.

Колекція охоплює різні регіони України – від Волині й Гуцульщини до Київщини та Полтавщини. Деякі речі жінка реставрує, а інші – детально описує, щоб передати техніку наступному поколінню.

«Не ставлю за мету зібрати максимум, але якщо є можливість поповнити колекцію, я це роблю. Якщо трапляється щось унікальне, то стараюсь придбати цю річ», – каже колекціонерка.

Віра Чипурко закликає вишивальниць більше вивчати історію орнаментів і консультуватися з фахівцями:

«Не змішуйте орнаменти різних регіонів. Це спотворює автентичність. Також уникайте масових трендів. А сорочка, відтворена за давнім зразком, буде цінуватися завжди. Вишивка – це ремесло, яке не можна втратити».