У Львові навпроти торгово-розважального центру «Вікторія Ґарденс» вже декілька місяців стоїть невеликий туристичний намет у якому мешкає немолода жінка. Журналіст Leopolis.news поспілкувався з самотньою панеюю та спробував з’ясувати, що ж трапилося та чому вона живе в наметі.

Бабусю, яка проживає тут, звуть Галина Петрівна. Їй 74 роки. За словами жінки, її син загинув, а вона залишилася одна-однісінька з пенсією 2700 грн. За словами жінки, раніше вона проживала в самому центрі Львова у будинку на вулиці Томашівського. Однак, на момент, коли вона важко працювала в столиці, міська рада здавала її квартиру в оренду, «підселивши сюди жінку з Києва». Пізніше її квартиру під номером № 11 зʼєднали з сусідньою десятою квартирою, зробивши одну пʼятикімнатну.
На запитання, чи вважає жінка, що міська рада забрала від неї житло, пані Галина відповіла: «У принципі вони не забрали від мене житло. Якось так вже сталося», — і додала, що повертатися туди не хоче, бо будинок є «непридатним для життя».

Через втрату помешкання пані Галина веде своєрідний кочівний спосіб життя. Розповідає, що влітку дуже любить їздити на Закарпаття. Подобаються гірські містечка. Подумує вона, щоб можливо пристати до якогось жіночого монастиря і допомагати там монахиням.

А наразі кочує поблизу «Вікторії Ґарденс». Одного разу, як розповіла Галина Петрівна, її побачив іноземець та подарував палатку. Із того часу вона перемістилася в «новий будинок».

За ввесь період її перебування тут біля торгового центру до жінки кілька разів підходили поліційські, раз навідались медики швидкої. Питали чи в неї все гаразд. Проте мешканка намету повідомляла, що допомоги не потребує. І взагалі пані Галина випромінює суцільний оптимізм, позитивно налаштована. Не нарікає на життя. Жартує навіть, що живучи в наметі економить на комунальних послугах і пенсії їй вистачає. Також з продуктами інколи допомагають перехожі, місцеві мешканці.

Ми запитали, чому вона не скористається комунальними нічліжками, які є Львові. Галина Петрівна відповіла, що туди нікому не бажає потрапляти, бо там живуть бомжі. А вона просто потрапила у важкі життєві обставини і не хоче бути подібною на тих, які опустились на «дно».

Вислухавши історію цієї жінки, журналіст вирішив поїхати в будинок № 8 на вул. Томашівського та розпитати власників десятої квартири, чи справді все було саме так, як розповідає Галина Петрівна.

Жінка, що мешкає в квартирі №10, здивувалася почувши історію про оренду та об’єднання її квартири з сусідньою. Власниця житла також повідомила, що нічого не знає про сусідку з одинадцятої квартири. За словами мешканки, вона з сім’єю вже давно проживає в цьому будинку. Самі по собі квартири раніше належали різним власникам, які у свій час окремо продали їх. Що цікаво, на другому поверсі будинку поряд з квартирою № 10 журналіст не помітив вхідних дверей до квартири Галини Петрівни. Тут були тільки старі зачинені двері, що за словами жінки з десятої квартири, ведуть до старого австрійського туалету. Ось така історія.

Питаю Галини Петрівни чи можна зробити фото її намету разом із нею. Каже, що без проблем, бо їй немає чого соромитися. Але точно соромитися треба місцевій владі, різноманітним геошкам та соціальним службам, які не можуть запропонувати 74-річній бездомній львів’янці достойнішу альтернативу, а ніж проживання зимою у холодному наметі навпроти величезного торгового центру.

Максим ЩЕРБАК, для Leopolis.news