Наталія Тимчій: Нова пенсійна реформа – реальна і дієва

Про це сьогодні у розмові з громадською активісткою, очільницею ЛМО ВО «Батьківщина» Наталією Тимчій.

Наталю, особисто Ви, людей якого віку вважаєте «людьми поважного похилого віку»?

Все залежить від внутрішнього відчуття самої людини: дехто – старенький в 55, а інший – відчуває себе бадьорим і молодим навіть у 88 років. Досвід європейської практики показує, що настання старості відсувається все далі і далі: завдяки сучасній медицині і новітнім технологіям суттєво продовжено тривалість життя. Але стосовно пенсійного віку в нашій країні я б притримувалася позиції, якої дотримується наша політична сила ( ВО «Батьківщина» ) : він ( пенсійний вік ) не може в Україні бути таким, як у Європі, тому що смертність, за статистикою, у нас настає значно швидше, аніж у розвинених країнах Європейського Союзу. Якщо у них пенсійний вік – це 65 -70 років, то у нас, на жаль, багато чоловіків за таких умов навіть не встигнуть побути пенсіонерами… Тому я б не збільшувала пенсійний вік у нас, а скеровувала державні потуги на продовження життя людини відповідними засобами і методами: доступні і якісні послуги, перевірені ліки та медичне обслуговування високого класу,  контроль над якістю харчування,  пропаганда  ведення здорового способу життя.

Хто має цим займатися?

З одного боку – кожна людина повинна сама усвідомлювати і дбати про своє здоров’я. Але – з другого – інститут держави ніхто не відміняв. Усі ми є платники податків, а соціальних працівників в Україні є вкрай недостатньо. Їх потрібно докорінно реорганізовувати. Я вважаю, що працівникам  соціальних служб потрібно виплачувати дуже достойну заробітну платню – вони виконують дуже складну роботу. Будьмо відвертими – і не завжди приємну. Адже вони доглядають не тільки маленьких дітей, але й старших людей, яким потрібно  змінювати памперси, годувати з ложечки, нагадувати – хто ти і що ти і т.д. Соціальний працівник має мати відповідну оплату за таку важку специфічну працю, але! Він має і нести відповідальність. Кожна служба має мати на контролі не лише наблагополучні сім’ї, неповносправних, але й усіх старших самотніх людей. Тобто, людина, яка зіштовхується сам на сам із труднощами має мати можливість звернутися по допомогу – сільську, районну, міську – котрусь з адміністрацій, яка надасть допомогу. Нині ресурси, які виділяє держава на соціальні служби, дуже обмежені. Лише одинокі лежачі хворі отримують допомогу – на годину-півтора приходить соціальний працівник поприбирати, помити і погодувати. А решту 23 години та людина лежить в ліжку в самоті і без допомоги…. Тому , не чекаючи, поки це буде на державному чи на міському рівні – створити Інститут Соціальної Служби. Проаналізувати ситуацію, скласти базу даних усіх потребуючих, зібрати фахівців, а при цьому - контролювати процес і кожну копійку з нашого бюджету. Це – непросте завдання, але Інститут Соціальної Служби – це те справжнє обличчя міста, на яке звертають увагу не туристи, а ми – львів’яни. Бо знаємо, що якщо станеться ситуація, коли нам не буде до кого звернутися, ми звернемось в цю соціальну службу і вона нам гарантовано допоможе.

То які ще завдання перед собою, як перед свідомою громадянкою і активісткою, Ви ставите?

Втілення в життя гасла «Пенсія – не менша прожиткового мінімуму». Гідна пенсія – це пенсія, яка втримує людину на відповідному рівні життя: мати змогу оплатити комунальні послуги, купувати продукти і ліки, час до часу – щось з одягу чи для дому. Найелементарніше. Звісно, пенсійна реформа – це складні розрахунки економістів і правильне планування бюджету. Ми повинні запровадити нову персоніфіковану пенсійну систему замість старої солідарної, яка діє сьогодні: зараз роботодавець за людину перераховує до пенсійного фонду протягом усього трудового стажу набагато більше грошей, ніж потім людина отримає пенсії протягом усього життя. Ця несправедливість повинна бути виправлена. За нової системи пенсійні внески відкладатимуться на приватний особистий рахунок кожної людини у державний банк протягом усього періоду роботи. Всі ці накопичені пенсійні гроші будуть приватною власністю людини та зберігатимуться виключно на її приватному рахунку в державному банку. Ніхто не зможе зменшити їх або взяти хоч гривню. Ці збереження будуть щорічно індексуватись та на них будуть нараховуватись депозитні відсотки. Це буде збільшувати суми пенсійних коштів протягом усього часу, поки людина працює. А після виходу на пенсію людина зможе розпоряджатися своїми рахунками за власним бажанням. Якщо ж  не встигне використати гроші на рахунку – то сума, що залишиться, буде успадкована членами її родини. 

А що ж робити тим, хто вже нині на пенсії?

Для людей, які вже на пенсії, або відпрацювали частину свого робочого стажу , приватні пенсійні рахунки будуть відкриті негайно після прийняття закону про нову пенсійну систему. На ці рахунки будуть зараховані всі пенсійні внески, які перераховувалися до того часу. Така пенсійна реформа дасть можливість мінімум удвічі збільшити пенсії тим, кому їх встановили несправедливо. А несправедливості продовжуються! Так звана «індексація» пенсій – це мізер, а тепер влада планує ще ввести податок для тих пенсіонерів, котрі працюють…. У мене просте запитання: хто, до прикладу, буде працювати вчителями у наших школах, якщо зарплатня для наших молодих спеціалістів абсолютно недостатня для того, щоб утримувати сім’ю? Молоді вчителі масово звільняються. Уся наша школа  тримається на титанічній праці вчителів-пенсіонерів, яким треба руки цілувати за наших дітей. Медицина також тримається на старших медиках, а зараз катастрофічно не вистачає лікарів, медсестер, нянь. А Уряд хоче пенсіонерів ще й оподаткувати, бо вони працюють? Це -верх цинізму.

Які ще важливі питання пенсіонерів Ви хочете вирішити?

Я особисто добре знаю потреби пенсіонерів – я живу з мамою-пенсіонеркою, якій вже 76 років. Вона, як і більшість літніх людей, має проблеми зі здоров’ям: і серце болить, і цукровий діабет. Тобто, купувати ліки нам потрібно дуже часто. І я просто не уявляю, як важко тим пенсіонерам, яким не допомагають рідні – ціни на ліки зростають щороку! Так, в державі є програма безкоштовних ліків, та їх перелік – надто малий.  Першим кроком вирішення проблем з ліками для пенсіонерів я бачу в Програмі Компенсації за дорогі ліки. І це вже можна реалізувати! Сама ідея апробовано на вищезгаданій програмі Доступні Ліки. Поки в переліку є серцево-судинні захворювання, діабет та високий тиск.. Компенсація від держави йде по алгоритму:  рецепт сімейного лікаря, аптека, котра вписана в ту програму, повідомлення на телефон людині, яка з цим кодом йде до аптеки. До цієї діючої системи – чому б нам не розширити перелік лікарських засобів, якими користуються наші старші люди та потребуючі категорії населення? Врешті, це не буде аж настільки великий перелік, а лише найважливіше – тиск, серце, шлункові захворювання, ревматичні засоби, знеболення і вітаміни. Це б суттєво полегшило життя пенсіонерам, котрі мають невелику пенсію. 

Також проблемою є правильне діагностування. Коли наші пенсіонери приходять до сімейних лікарів, і ті розуміють, що потрібен глибший аналіз – лабораторні дослідження, а їх у поліклініках немає,  це означає, що літня людина повинна йти в приватні лабораторії, де це все коштуватиме не менше тисячі гривень. Що робити пенсіонеру, в якого пенсія 2 тисячі гривень, а ще жити якось треба?  А що робити одиноким пенсіонерам? Це означає, що вона чи він не піде робити аналізи і залишиться сам на сам з викликами своєї хвороби… На цьому етапі я бачу можливим: від міської влади розвивати базу лабораторій і лабораторних досліджень при наших поліклініках, адже багато з них мають фахових працівників – просто недостатнє обладнання. Почергово, розбити на роки закупівлю обладнання для поліклініки, але забезпечити усім необхідним, адже це не лише пенсіонерам буде потрібно, а й усім львів’янам. 

І третій крок - Медичне страхування, яке повинне включати повне забезпечення медичними послугами, медикаментами, а також профілактику. За неповнолітніх дітей, непрацездатних та пенсіонерів медичні страхові внески буде сплачувати держава. 

Молодій щасливій людині часто важко пояснити, що ця тема і їй повинна бути важлива.

Так, на жаль, молоде покоління серйозно не сприймає, що пенсія чекає усіх. Однак, та система пенсійного забезпечення, що є сьогодні, показує: особи, що зараз мають до 40 років, уже пенсії мати не будуть – лише певні соціальні виплати. 

Люди повинні зрозуміти, що пенсійна реформа необхідна насамперед їм, а не тим, хто  вже на пенсії, тому що чим швидше ми почнемо запроваджувати принцип персоніфікованої пенсії, а не солідарної, тим кращою і якіснішою буде наша старість.  

Leopolis.news