ПРАХ і ПОПІЛ | Блог Олега Филика

https://leopolis.news./post/89250/prah-i-popil--blog-olega-fylyka

17/07/2023

Таке ж правило сповідують і тоді, коли у полум’ї війни – твоя країна.

Ти залишаєш їй – війні – згоріти на попіл або лягаєш за неї прахом.

Прах і попіл....

15 мільйонів українських душ посіяла ця війна у чужі чорноземи.

Чорним попелом, гнаним вітром війни, вкрилися міста і вулиці далекого закордоння.

Попелом з кров’ю і… зрадою.

І не треба цих людей клеймувати втікачами, бо вони не є ними.

Бо якраз більша частина цієї страшної цифри покинула країну не під час паніки і страху перших місяців вторгнення, а свідомо зробила це впродовж 2023 року, продаючи домівки і бізнес, залишаючи роботу і освіту.

Їдуть аби колись повернутися, знаючи, що не повернуться.

Бо не голодом чи бідністю гнані в світи, а іншим…

Втратити щось заради країни – це не трагедія. Трагедія – втратити країну заради чогось.

Вибір такий: кращі – в землю, гірші – до слави; українцям – хрест, неукраїнцям – булаву.

Саме тому більшість обирає квиток.

В один кінець.

Залишаючи Україну на заклання політичним гієнам.

Держава кишить подібними до гієн істотами, які пересуваються дрібними перебіжками, носяться – від одного олігарха до іншого – з низько опущеною головою і підібганим хвостом, імітуючи вселенський жаль за загиблими героями.

А тих, кого не забере війна, вони догризуть самі.

Бо гієни ніколи не залишають свою жертву, поки не розтерзають її остаточно.