logo
24/04
21/04
19/04
18/04
16/04
15/04
08/04
04/04
01/04
30/03
22/03
21/03
15/03
06/03
... 4
6 ...

Верховний суд дозволив втручатися в бізнес: про що йдеться

15-06-2024 15:211018

 Верховний суд дозволив втручатися в бізнес: про що йдеться
Фото: ілюстративне

Судді зможуть легально втручатися в підприємницьку діяльність і оцінювати доцільність ухвалення тих чи інших бізнесових рішень власниками і топ-менеджментом компаній, радою директорів чи зборами акціонерів. /Факти/

 

Відповідну постанову Касаційний господарський суд Верховного суду ухвалив ще у січні 2024 року. Проте повний текст, з яким змогли ознайомитися сторони справи і громадськість, зʼявився лише нещодавно. Документ фактично ставить під сумнів право підприємців розмивати частку партнера в бізнесі, а також зобовʼязує суддів апеляційної інстанції розглянути доцільність бізнес-рішень власника компанії попри «правило ділового рішення» (business judgement rule), згідно з яким суд не може втручатися в господарську діяльність і оцінювати бізнес-логіку підприємців.

«Розмивання» поза законом

Резонансне рішення судді Верховного суду ухвалили у справі № 911/266/22, яка стосувалась корпоративного спору довкола ТОВ «Преміорі» — українського виробника шин з Білої Церкви. В розпал епідемії коронавірусу власник компанії вирішив залучити інвестора і збільшити в 5 разів статутний капітал, аби співвідношення долей стало 20 на 80 на користь нового інвестора. Компанія так працювала певний час. Утім наприкінці 2021 року бізнес-опоненти, які не мали відношення до компанії, вирішили оскаржити такі дії із залучення інвестора і визнати їхню нікчемність. Зокрема, провели для цього сумнівну заміну бенефіціара ТОВ «Преміорі» в британському реєстрі бізнесу.

Суд першої інстанції визнав залучення інвестора неправомірним, в апеляції було ухвалено протилежне рішення. Тож у Верховному суді мали зайняти одну з позицій. Натомість судді вирішили підійти до розгляду справи більш «творчо», і, крім власне розгляду касаційної скарги, описали в постанові своє особливе трактування низки основоположних моментів, яке вимушені будуть брати до уваги інші суди. Попри усталену судову практику, члени колегії фактично вирішили започаткувати в Україні судовий контроль над діяльністю бізнесу та легалізувати пряме втручання суддів в підприємницьку діяльність шляхом надання оцінки тим чи іншим бізнес-рішенням. При цьому судді можуть мати мінімальне, або геть не мати уявлення про те, як ухвалюються підприємницькі рішення у тій чи іншій галузі, і якою була причина і підстави для кожного з них.

В судовій постанові йдеться про такий базовий елемент бізнес-діяльності як залучення інвестицій через запрошення зовнішнього партнера і так зване «розмивання» частки первісного власника — зменшення частки у відносному вимірі без зміни абсолютного значення. Такі угоди укладаються регулярно, і мотивація для їх укладення може бути найрізноманітніша: від бажання власника вийти з бізнесу чи перейти до пасивного способу отримання доходів, до пошуку великого стратегічного інвестора з новою експертизою, доступом до нових ринків чи дешевого фінансування, внаслідок успадкування, судового рішення чи синергетичного обʼєднання бізнесів. Коротше кажучи — це нормальна постійна практика.

Утім, у Верховному суді чомусь вирішили, що насправді «розмивання» — це щось не дуже хороше, і за ним (нібито) ховається бажання первісного власника просто «подарувати» свою частку залученому інвестору.

Історія ускладнюється тим, що поки Олександр Мерзляков (первісний власник) і Леонід Глиняний (інвестор, який запропонував збільшити статутний капітал) домовлялися про збільшення статутного капіталу, люди Костянтина Жеваго, підприємця, що давно поклав око на ТОВ «Преміорі» в британському реєстрі провели фіктивну «заміну» власника Premiorri LTD — материнської компанії українського бізнесу. І уже від імені англійської «товки» оскаржили рішення Мерзлякова і Глиняного.

Варто зауважити, що британське законодавство надає можливість компаніям з маленьким статутним капіталом вносити зміни в реєстр без надання та перевірки реєстратором відповідних документів, тільки через формуляри з інформацією щодо змін. Відтак «паперова» заміна директора чи бенефіціара далеко не завжди означає справжню зміну, поки не буде подано весь пакет документів.

Як можна зрозуміти з контексту, заміна бенефіціара в Premiorri LTD була неповною, а відтак юридично нікчемною. Опоненти Мерзлякова і Глиняного стверджували, що за формальним «новим» бенефіціаром стоїть Костянтин Жеваго або його син Іван (під час різних судових засідань версії різнилися). А на підтвердження показували скріншоти листування, нібито датованого 2020 роком, хоча це були файли вкладень у листах у скриньці, створеній в 2022 році. Доказів того, що Мерзляков якось передавав права на Premiorri LTD іншим особам, фактично не було надано. Ці обставини призвели до того, що суд апеляційної інстанції очікувано визнав інвестицію Глиняного законною.

Як суддям втручатися в бізнес-процеси

Касаційний суд ВС скасував це рішення. При цьому головуюча суддя висловила окрему думку, а постанову суду готувала інша суддя, Олена Кібенко.

Сама ця постанова є «революційною» з точки зору прав на контроль за бізнесом, які вона надає суддям. «Новинки» будуть цікаві і для юристів, які практикують захист клієнтів у корпоративних спорах. Адже тепер і їм доведеться враховувати позицію ВС в своїх справах. Зупинимось тут на кількох проблемних пунктах документу.

По-перше, суддя Кібенко вирішила прирівняти рішення загальних зборів акціонерів або учасників товариства про збільшення статутного капіталу до правочинів, які можна визнавати недійсними. Це прямо суперечить вимогам не лише Цивільного кодексу, але й практиці самого Верховного суду, від якої дозволено відходити лише відповідній палаті, об’єднаній або Великій палаті. Згідно з позицією ВС, рішення акціонерів — це виключно бізнесово-мотивовані внутрішні акти, на які не поширюються правила цивільних правочинів. Натомість суддя зазначає, що «збільшення статутного капіталу є правочином, який вчиняється між товариством та учасником або третьою особою». Це означає, що такі рішення (нібито) можна визнавати недійсними в судовому порядку. А це правовий нонсенс.

По-друге, суддя порушила «правило ділового рішення», яке передбачає, що у суддів апріорі немає достатньої компетенції аби оцінювати бізнес-логіку підприємців. Відтак все, що ухвалюється в середині компанії, вважається правильним і не підлягає додатковій оцінці судом, а бізнесмени нікому не повинні доводити ефективність таких рішень. Натомість, нібито визнаючи це, у постанові в справі № 911/266/22 суд, тим не менше, прямо звертає увагу, що «суд апеляційної інстанції «не надав оцінки аргументам обох сторін та наданим на їх підтвердження доказам щодо обґрунтованості / необґрунтованості та розумності / нерозумності рішень, ухвалених ОСОБА2». Так повинен суд з’ясовувати ефективність рішення бізнесу чи ні?

По-третє, суддя зазначає, що англійська компанія (материнська по відношенню до ТОВ «Преміорі») не отримала ніякої компенсації за добровільне зменшення своєї частки в українському бізнесі після залучення зовнішнього інвестора. Не зовсім зрозуміло, про яку компенсацію йдеться, адже первісний власник не «подарував» свою частку і не передав її новому інвестору. А залучив нові кошти, нові можливості. І саме в такий спосіб поступився своєю часткою у цьому бізнесі. Ніхто ніколи ніяку компенсацію за це не отримує.

В іншій частині постанови суддя називає «розмивання» частки «замаскованою безоплатною передачею корпоративного контролю», що само по собі виглядає дивним, оскільки контроль передається не замасковано, а відкрито: новий інвестор буде мати 80%. Як трактувати негативне ставлення суду до такої «замаскованої передачі» поки незрозуміло.

По-четверте, так само як абсурдним виглядає твердження про те, що перед «розмиванням» первісний власник мав би скористатися своїм «переважним правом на внесення додаткових вкладів», аби зберегти пропорційну частку в статутному капіталі. Але про яку пропорцію може йти мова, коли учасником товариства є одна особа? І її первісна частка — це 100%. І жодна математична формула не підкаже, як залучити нового інвестора і залишити при цьому 100% у капіталі підприємства.

По-пʼяте, дивним виглядає твердження судді про те, що внесення додаткового вкладу новим інвестором відбувалось «для проформи» (це цитата з судового рішення). Мовляв, «враховуючи розмір активів ТОВ „Преміорі“ за даними фінансової звітності (більше 1,4 млрд грн), додатковий вклад у статутний капітал товариства у розмірі 2 000,00 грн є очевидно номінальним, таким що не мав і за жодних обставин не міг мати будь-який економічний вплив на діяльність цього товариства». Той факт, що статутний капітал і фінансові показники діяльності можуть взагалі ніяк не корелюватись, навряд чи невідомий фахівцю з корпоративного права.

Тим більше, суддя Кібенко раніше була партнером власної юридичної фірми, що спеціалізувалась, серед іншого, на корпоративному праві. Цікаво, що в юридичній фірмі «Кібенко, Оніка та партнери» (зараз ЮФ «Копартнерс») одним із партнерів був адвокат Максим Шевердін. Їхні спільні фотографії з Кібенко в якості партнерів на юридичних заходах ще досі можна знайти в мережі Інтернет. Шевердін і Кібенко могли перетинатися в Академії ім. Ярослава Мудрого, де він вчився, а вона викладала. Крім того, додатковою точкою звʼязку є Асоціація правників України. Зараз Шевердін є партнером юридичної групи LCF Law Group, яка супроводжує діяльність Костянтина Жеваго в Україні, захищаючи його інтереси в судах. Засновниця LCF Анна Огренчук довгий час була головою АПУ, Кібенко є членом правління, а Шевердін — координатором Комісії з питань удосконалення юридичної освіти та головою Комітету з кримінального та кримінально-процесуального права АПУ.

Чи координують свої дії представники LCF Law Group з колишнім роботодавцем свого партнера, яка зараз розглядає справу в інтересах їхнього клієнта? Це відкрите питання. Утім, інтерес Кібенко саме до справ Жеваго не залишився непоміченим. Адже пані суддя розглядає не лише цю справу, але й бере участь в справах № 911/231/22 та 911/172/22 (про корпоративні права щодо Білоцерківської ТЕЦ), які також напряму стосуються олігарха, що переховується в Європі від українських правоохоронних органів.

Рішення Верховного суду є обовʼязковим до виконання всіма судами нижчих інстанцій. А отже практика втручання в бізнес-процеси, яку фактично легалізувала своїм рішенням суддя Кібенко, має всі шанси стати регулярною. Який це матиме вплив на інвестиційний клімат, який і без того понівечений війною росії проти України — стане зрозуміло з часом. Але очевидно, що корпоративним юристам варто почати переглядати свої практики залучення додаткових ресурсів для своїх клієнтів. Адже, як виявляється, вища судова інстанція може не лише перекреслювати всю практику недоторканості внутрішніх бізнес-процесів для господарських суперечок, але й робити це в інтересах конкретних людей, що несе подвійну небезпеку для інвестицій та інвесторів.

P. S. Примітно, що напередодні в Єдиному реєстрі судових рішень зʼявилась окрема думка голови суддівської колегії Світлани Бакуліної, де вона повністю нівелює доводи судді Кібенко, вказуючи, що суд взагалі не мав би розглядати скаргу фірм Жеваго. По-перше, на думку судді, вказане рішення суперечить попередній позиції Верховного Суду, а щоб відступити від нього, справу слід було передати на розгляд спеціальної палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів. Йдеться про позицію щодо визнання рішення про залучення інвестицій правочинами, що не є сталою практикою ВС.

По-друге, на думку Бакуліної, ВС порушив принцип прийняття на розгляд касаційних скарг за критерієм різних рішень у подібних справах. Так, згідно з процесуальним законодавством, однією з підстав розгляду справ у касації є різне тлумачення апеляційним судом позиції ВС у подібних справах. Опоненти «Преміорі» обрали одну з таких справ в якості прикладу, де одна зі сторін передавала іншій частку в бізнесі безоплатно (подарунок). Натомість у випадку з «Преміорі» йдеться саме про залучення інвестора, а не про безоплатну передачу частки. Тож ці справи не є подібними, а відтак скаргу слід було відхилити ще на етапі прийняття.

Що стосується доводів про недобросовісність дій інвестора та власника бізнесу (змову), на думку судді, вони не охоплюються підставами касаційного оскарження, оскільки тоді суду б довелось переглядати обставини справи, що перебуває за межами його компетенції. А отже ВС не міг скасувати оскаржуване судове рішення з посиланням на такі доводи скарги.

Світлана СИМОНЕНКО, спеціально для «ФАКТІВ»