Курсант навчального підрозділу на одному з військових полігонів Сухопутних військ Збройних Сил України Олександр Романов прийшов в місцевий РТЦК та СП самостійно і з власної волі. Як би це не сенсаційно звучало в наш час, але майбутній воїн переконаний: Україну зі зброєю в руках повинен кожен придатний до військової служби громадянин.

Зустрілися з цим військовослужбовцем під час вивчення побутових умов визначеної навчальної роти одного з навчальних батальйонів. В усіх житлових приміщеннях чисто, тепло і сухо, але в цьому наметі – якось особливо затишно. І доки хлопці були на заняттях, нагодився черговий, командир відділення. І ним виявився саме Олександр Романов.

Каже, що навіть позивного ще не отримав: сам не захотів щось придумувати, а інші побратими не запропонували. Але розуміє: там, на фронті, з цим проблем не виникне. Тому зараз цим абсолютно не переймається.

В ЗСУ він із початку грудня 2024 року. До цього працював на одному з радіотехнічних підприємств м. Верхньодніпровська Дніпропетровської області.

33-річний курсант – російськомовний, що для Сходу України не дивина. Чи побачив він на Західній Україні якихось «злих бандерівців», які рота не дають розкрити, якщо не говориш якісною українською, з гумором каже: немає тут таких. Хоча навчання проходять мобілізовані курсанти з усіх куточків держави!

Чому прибув в ТЦК та СП із власної ініціативи?

«Всі мої друзі давно в армії. Воюють. Декого вже й немає серед живих, дехто значиться зниклим безвісти, дехто демобілізувався після важких поранень… І в якийсь момент я подумав: а чому я особисто не в строю? І пішов у військкомат…».

Чому багато хто уникає мобілізації, намагається здійснити СЗЧ?

Курсант Олександр Романов вважає так:

«У кожної людини свої мотиви. Хтось боїться померти. Хтось просто не хоче в жодну армію. А хтось ще не дозрів морально!».

Він говорить, що не тільки ТЦК та СП повинні працювати краще, а й місцева влада, щоб в ЗСУ мобілізовували не силоміць, а щоб люди туди йшли з власної волі. Треба посилювати мотивацію, треба краще боротися з негативним інформаційним впливом, особливо у соцмережах.

Але ці питання, звичайно, не в компетенції командира відділення навчального підрозділу. Курсант, як і його нові побратими, на повну силу готується поповнити лави одного з бойових з’єднань української армії, щоб принести користь ЗСУ в районі виконання бойових завдань.

Вдома на нього чекає і найрідніша людина – син Макарій, якому 24 березня виповниться 4 роки. За дитиною доглядає колишня дружина. Мало того: вона на постійному контакті з мобілізованим Олександром, допомагає йому повсякчас і, найголовніше, займається вихованням спільної дитини.

Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування «Захід»