«Шаленого ажіотажу у ЗМІ набула новина про те, що з Китаю мають евакуювати українців, які перебували у місці спалаху короновірусу, наших братів і сестер. Чийогось тата, чиюсь маму, чиюсь дитину, яка має безсмертну душу, має тіло, яка також хоче жити та за якихось обставин опинилася у центрі цього вірусу. І ось, на встид усім нам! На деяких площах, наших західноукраїнських міст Тернопільщини, Львівщини спалахнула паніка і протести проти перевезення тих людей у санаторії, щоб вони перебували там у карантині, щоб їх обстежили, або й за необхідності надали їм необхідне лікування, тощо. Я переконаний, що багато з тих людей, які прийшли на площу протестувати проти перевезення хворих людей до санаторію, ходять до храму, моляться, просять Господа про здоров’я своїх родин, вітаються “Слава Ісусу Христу!”.

Дорогі християни! Я, як богослов, як простий священик, хочу Вам сказати, що ті хто вийшли на протести проти привезення наших братів-українців на карантин, вчинили тяжкий гріх! Чому? Бо це є пряме порушення Заповіді любові до ближнього! А хто порушує Заповідь любові до ближніх, той також порушує Заповідь любові до Бога. Бо каже Іван Богослов: “Не може той, хто ненавидить ближнього свого, казати, що любить Бога”. А в чому головна проблема?

Ця проблема зокрема показує брак комунікації між владою і народом. Немає доброго спілкування. Якби Міністр охорони здоров’я записала б звичайний відеоролик, як я роблю, і пояснила людям про що йде мова, то відповідно не було б такої панікни.

Щодо позиції людей. Я спілкувався з деякими людьми, які вийшли на протести. Вони кажуть: “Отче, ми мусимо вийти, бо ці люди заразять нас, а ми заразимо інших і всі почнемо вимирати”. Це є думки з того суспільства, яке протестувало цими днями. І мене це перестрашило. Люди! Найбільшим щепленням проти будь-якого вірусу є наша загальнонаціональна єдність і любов, яка є таким антидотом проти різного роду вірусів, який здатний побороти будь-які хвороби нашого суспільства і у тому числі й фізичні. Я є у тому, як священик – переконаний. Необхідно пояснити людям доступними середниками комунікації, що відбувається і як ми маємо діяти.

Внутрішній конфлікт – це те, чого бажає наш ворог. Я хочу пригадати вам ревність Майдану. Тоді,коли один за одного був готовий життя віддати. Де поділася наша ревність, готовність одне за одного життя віддати? Де поділася наша палка любов до Батьківщини, задля якої ми жертвували своїм життям? На її місце стала байдужість. І та байдужість проживає у хатах наших.

Як священик, хочу заявити, що це є ганебне явище – виходити на протести, проти поселення цих людей із епіцентру коронавірусу у певних осередках. Звичайно, що можна агрументувати, що у нас немає достаніх середників, що ми не є приготовлені, тощо. Друзі! Та ціла наша країна не була приготовлена до війни з Росією. Але не тільки ту війну якось зупинили, але ми поволі виграємо її, і перемога наша полягає у тому, коли ми будемо єдиними, коли ми не покинемо жодну нашу сестру-українку, чи брата у біді. Знаєте, мене дуже сильно, як священика, болить те, що у нашому народі зростає ненависть, нехіть один до одного, непрощення, нерозуміння. Люди! Опам’ятаймося! Це не зупинить влада. Ми повинні у собі зупинити ненависть, агресію, ненависть і подумати над тим, як далі нам будувати країну, які здійснювати кроки. Жодна влада не є ідеальною, але є такою, якою ми вибрали.І ті, хто обирають владу, є за нею відповідальними. І кожен з нас, має робити все, щоб ту владу контролювати. Бо, на жаль, розуміння влади у нашому народі є пострадянське, яке полягає у тому, що владі можна все. Якщо ми є громадянським суспільством, то контролюймо владу. Щоб вона не зазналася і не впала відповідно у той гріх гордості і забула ким вона є і для чого вона є покликана.

Тому хочу звернутися принаймні до всіх свідомих християн, то прошу всіх у першу чергу, усвідомити на те, що кожен наш брат-українець, чи сестра, чи інші народи, які попросять у нас захисту,мають бути належно захищені. І не можна нічим виправдати нашої байдужості, або нашої боягузькості. Тому заохочую всі християнські родини, в першу чергу, знести свої молитви, за тих, які хворі, не лише українців, але й інші народностію Адже не мертві славитимуть Бога, але й живі. Кожна така хвороба повинна як нарід нас об’єднати, у боротьбі проти неї.Це є тест для всіх нас, якими ми насправді є. На жаль, цей тест ми не проходимо оскільки ми показали себе боягузами, які абсолютно не здатні прийняти ближнього, хворого. Ми стали меркантильними людьми, які сприймаємо того ближнього, який може принести нам користь і це є величезний духовний упадок, на який я як священик і богослов, мовчати не можу. Друзі! Мудрість, віра, здолають все. Хто мене питає, який є лік проти байдужості? Лік проти байдужості – це віра у Бога. Віра у Бога каже нам найперше те, що Паном історії є Бог. І Він єдиний кермує всім. А ми є знаряддям у Його руках і маємо тим знаряддям бути. І якщо ми хочемо стати як народом, то першою ознакою народу є те, що нарід здатний об’єднуватися. Якщо ми не віримо, що Бог є з нами, то тоді кожен починає крутитися,як може. Я би хотів закликати усіх до здорового глузду, припинити паніку, особливо тим, які називають себе християнами, і подумати над тим, як ми можемо допомогти людям, які знаходяться у біді. Сьогодні ця наша байдужість торкає людей, які повернулися з еціцентру короновірусу, а завтра будемо боятися тих , які є пораненими, бо вони можуть нагадати нам, що існує ще війна в Україні, що, на жаль, вона псує наш “імідж мирного світу”. Мир неможливий ціною правди і справедливості! Де потоптана правда і справледливість, там уже зайшла війна у хату!

Я вірю у те, що ми нарешті зрозуміємо, що ми є християни, ми є українці, і ми є люди! А закон людськості каже – допомогти тому, хто знаходиться у біді. Для цього навіть не треба бути віруючим!»

З відеоблогу о. Юстина (Бойка), «Духовна велич Львова»