Виявляється, що у часи війни так званні екоактивісти і зоозахисники не мають більш важливих та принциповіших справ, аніж боротись з мисливством та тими, хто їм займається і захоплюється. Дехто з них поставив собі кілька років тому за мету знищити унікальний гурток природознавчої освіти в Україні – «Юні Мисливствознавці», пише портал «Еко інформ».

Вкотре робляться спроби дискредитувати і оббрехати вихованців і викладачів цього закладу, який працює при «Львівському обласному центрі еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» Львівської обласної ради.

Ми вже неодноразово розповідали про всі перипетії з цим гуртком, але незважаючи на велику підтримку, законність і відповідні рішення суду крапку досі не поставлено, «зоозахисники» надсилають чергові скарги на гурток із вигаданими претензіями. Чергова брехня про гурток була направлена до Львівського обласного департаменту освіти та науки вже від Інституту екології Карпат НАН України та Державного природознавчого музею НАН України. Хто стоїть за цими зверненнями не важко дізнатись із нашої публікації «Гурток під загрозою» (ekoinform.com.ua/?p=16535).

– Жодних перемовин або елементарних спроб поспілкуватися з нами, дізнатися щось із перших вуст, висловити якісь претензії чи пропозиції вголос під час діалогу науковці не зробили. Відразу – скарги! Це черговий підлий ниций удар нам у спину. Хоча мала б бути елементарна людська повага до викладачів та батьків наших вихованців, які захищають Україну на фронті у найгарячіших точках, – коротко резюмував керівник гуртка Михайло Казимир, який теж нині служить у ЗСУ. – Але ні, їм піар важливіший. Та й сутність самих цих скарг від вчених-біологів про «навчання дітей жорстокості та вбивству тварин» й інші вигадки мені дуже важко коментувати. Тим більше ми неодноразово це все роз’яснювали. Хоча б різницю між юридичним терміном «вбивство» та мисливствознавчим терміном – добування, яке лексичне значення кожного з цих слів. Здавалося б, титуловані науковці-біологи як ніхто мали б розуміти ці ази.

Щодо листа керівництва Державного природознавчого музею НАН України за підписами його директора п. Яницького та завідувача відділу ландшафтного та біотичного різноманіття п. Проця я хочу спитати їх лише про одне. Чому Вас не бентежать численні опудала та скелети ссавців, птахів, риб, комах, інших представників царства тварин у виставкових експозиціях та фондах? А звідки вони опинилися за більше, ніж сто років існування поважного закладу? Чи не були ці експонати добуті мисливцями або дослідниками тих чи інших обставин в різних куточках України, ближнього й далекого зарубіжжя?

Ви навішуєте нам тавро про свідоме виховання жорстокості серед підростаючого покоління та інші нісенітниці, але те саме можна сказати і про ваші виставкові фонди.

Хоча мені та нашим однодумцям здавалося, що мета у нас усіх одна – гідне і чесне виховання у підростаючого покоління любові до природи та гуманного ставлення до неї, протидії браконьєрству та іншим злочинам проти світу навколо нас, правилам поведінки на природі та іншим знанням, що згодяться у нинішньому світі, особливо під час війни… Втім, хтось обрав шлях брехні. Але нам добре відомі справжні ляльководи цього піар-шоу. І дуже прикро, що хтось дозволяє використовувати свої наукові титули й посади задля чергового введення в оману суспільства.

Михайло Казимир та прогресивна мисливська спільнота країни пов’язують черговий сплеск спроб знищити «Юних Мисливствознавців» й з тим, що Україна приєдналась до FACE – Федерації мисливських та природоохоронних асоціацій Європи і врешті посяде заслужене гідне місце серед провідних мисливських держав світу.

– Наші опоненти завжди закидають нам, що, мовляв, у цивілізованому світі – країнах ЄС, США, Канаді «полювання вже закрите або обмежене». Що це пережиток середньовіччя, архаїзм. Але поцікавитись, як на справді розвивається мисливське господарство у країнах ЄС – Польщі, Угорщині, Німеччині, Франції.., як там доглядають, раціонально використовують природні ресурси, як борються з браконьєрством у них, вочевидь, бажання не мають. Як і не мають бажання дізнатись скільки коштів кожна з цих держав отримує в якості доходів від мисливської галузі, скільки там дичини завдяки мисливству. І як там з юних років навчають підростаюче покоління розрізняти звірів та птахів, охороняти та раціонально використовувати природні ресурси, любити рідний край… Словом, усьому, за що цькують наш гурток, але ми не здамося, бо переконані, що робимо корисну справу.

Микола ЯВОРСЬКИЙ, Газета «Природа і суспільство»