Я не бачу сенсу питати PEN-підписантів, чи знають вони, що прийнятий до рядів PEN Юрій Винничук як автор повісті «Житіє гаремноє» і виключений з рядів PEN Юрій Винничук як автор медійної колонки "Була колись розпусна епоха" є одним й тим самим Юрієм Винничуком. Ні, не знають, бо, скоріше за все, «Житіє гаремноє» вони і не читали.

Я не бачу сенсу питати PEN-підписантів, чи можуть вони дослівно процитувати бодай один конкретний фрагмент медійної колонки, в якому вони побачили хоча б натяк на підтримку героя скандалів останніх тижнів і порушення ґендерної нерівності. Ні, не зможуть, бо таких фрагментів в тексті немає.

Я не бачу сенсу запропонувати PEN-підписантам поділитись фрагментами тексту колонки, які спотворюють суспільно-соціальну практику тих часів, про які пише Юрій Винничук. Ні, не поділяться, оскільки ретроспективу подано автором в беззаперечно подієвій точності.

Я не бачу сенсу питати PEN-підписантів, чи розуміють вони різницю між науковим трактатом, художньою книгою та медійною колонкою, яка навіть в найстрашніші часи цензурної темряви була хоч і слабеньким, але сонячним промінчиком світла свободи думки і вільної, суб’єктивної журналістики. Ні, не розуміють, бо до таких дрібничок, вочевидь, не опускаються.

Не витрачаймо час на запитання, точних відповідей на які не буде хоча б вже тому, що PEN-підписанти самі не знають, які філософські та соціальні стандарти проповідує їхня спільнота.

Не вірите? Що ж, читаємо фрагмент Статуту громадської організації «Український осередок Міжнародного ПЕНклубу». Читаємо і насолоджуємось.

Подані ниже тексти йдуть у Статуті суцільно.

«ПЕН виступає за принцип безперешкодного поширення думки в межах кожної нації та між усіма націями, а його члени зобов’язуються протистояти будь-яким формам утисків свободи самовираження у своїй країні та спільноті, до якої вони належать, а також у всьому світі, наскільки це можливо. ПЕН визнає свободу преси й виступає проти довільної цензури в мирний час. Він переконаний, що належний поступ світу до більш високо організованого політичного й економічного порядку обумовлює імператив свободи критикувати уряди, адміністрації та інституції». Безперешкодність поширення інформації, боротьба з утисками, свобода самовираження, свобода преси, імператив свободи критикувати уряди? Блискуче. То ж ви ліберали!

«І оскільки свобода передбачає добровільний вияв стриманості, члени зобов’язуються протистояти таким порокам вільної преси, як неправдиві публікації, свідома брехня та спотворення фактів в політичних чи особистих цілях». Пороки вільної преси? Нічого собі. То ж ви консерватори!

Так які цінності захищає PEN? Цінності «свободи критикувати уряди, адміністрації та інституції», що є винятковою прерогативною «вільної преси», чи — дуже навіть навпаки — протистояти «порокам вільної преси»? Прикро писати про Юрія Винничука — автора творів, які примушують мене щиро плакати (моє щемливе «Танго смерті»), насолоджуватись образністю та стилістикою, декілька разів перечитуючи фрагменти текстів («Мальва Ланда» входить до моєї трійки найбільш геніальних творів української сучасності), дякувати за свободу формулювань та образності в «Post-Поступі», — як він міг вступити до організації, яка у своєму Статуті має ні за що «вільну пресу», ту саму, яку Винничук захищав в часи совка, яку пізніше успішно редагував, в якій публікував перші фрагменти свого непростого на той час «Житія», в якій кохався і без якої, мабуть, не став таким яскравим і самобутнім, та й кінець кінців з якою і асоціюється сам Винничук?

Я знаю, хто такий Юрій Винничук, і я знаю, що навіть поза PEN’ом Винничук залишиться Винничуком. Я не знаю, хто такі PEN-підписанти, але я знаю, що своїм рішенням про виключення Юрія Винничука саме PEN ввів новий код в масовій комунікації.

PEN-код.

Сутність PEN-коду полягає в тому, що він стоїть на заваді особистій авторській свободі. Він знищує творчу індивідуальність автора.

Відмова від PEN-коду дозволить кожному, хто працює в масовій комунікації, поважає свою свободу, свою думку, свою творчість і свою незалежність, вмістити в то місце, з якого і почалась епопея медійної колонки "Була колись розпусна епоха", будь-яке бажання, будь-яку потребу перебувати в штучно створеному загалі. Усіляки «творчі» академії, товариства, спільноти, клюмби, братства, гільдії, союзи, унії та бльоки зі своїми статутами, кодексами та уставами відтепер можна вважати гальмом вільного обігу думки, саркастичного ставлення до минулого, індивідуальної, приватної, суб’єктивної інтерпретації сучасності та сучасників як у поточному, так і в історичному контекстах.

Відмова від PEN-коду позбавить будь-якої можливості будь-якій структурі давати колективну бюрократично-адміністративну оцінку самобутньому «авторському «я»», індивідуальним авторським стилю, манері, образності, композиції, порівнянням, особистим алюзіям та наративам.

Відмова від PEN-коду захистить авторські свободи, зазіхати на які зможе лише авдиторія. Та сама авдиторія, в ім’я якої здійснюється масова комунікація і лише якій автор може повідомити свій, індивідуальний PIN-код як вхід до реальної, а не обмеженої кимсь творчої і особистої свободи.