«У мене була бронь, я міг не йти на війну, але я тут. У мене донька росте, я хочу, щоб вона жила в безпеці. Ось чому!», – говорить десантник 95 бригади ДШВ Олександр.

Чоловік служить в інженерному підрозділі бригади. Ставить вибухові та невибухові загородження, щоб ускладнити ворогу дістатися українських позицій на фронті.

«Піхота стоїть на самому нулі, а ось ми перед цим нулем, - пояснює Олександр. – Для росіян робота мого підрозділу, як кістка в горлі. Тому вони намагаються нас вирахувати».

Під час одного з завдань, коли десантник разом з побратимами ставили загородження на передньому краї на Курщині, ворог почав обстрілювати ділянку з мінометів. Олександр зазнав поранення в ногу й контузії.

«На щастя, поранення були легкими і я зміг закінчити роботу. Ми не могли лишити ділянку не облаштованою загородженнями, не могли дати ворогу шанс», – говорить Олександр.

Завдяки вчасному мінуванню в середині березня Поліським десантникам вдалося зупинити штурм росіян, які використовували танки. Ворог не зміг просунутися далі облаштованого нашими інженерами поля. Та ще й пошкодив техніку, зокрема два БМП і три легкоброньовані машини.

Олександр говорить, що майстрами не стають, ними народжуються: “Я ніколи не цікавився саперною справою. Проте, коли потрапив у військо, почав вчитися. Нічого складного тут немає. Інструктори все пояснять, побратими допоможуть. Я вже сам можу навчати новачків”.

Олександр отримав з рук Головнокомандувача Збройних сил України генерала Олександра Сирського “Хрест Військова честь” за мужність та витримку на фронті.

Leopolis.news