Підступні сусіди України | Блог Андрія Левика

Знову нагнітання ситуації. Польща, раптом, прокинулась і знову має претензії. А ще недавно називала себе адвокатом України у Європі. То де ж правда, а де брехня, де щирість, а де підступ і цинізм? Глава МЗС Польщі після чергової порції порад для України каже менторським тоном: побачимо, як вони (Україна) на це відреагують. Їм згори дуже зле видно на долину.

Усі сусіди України у меншій чи більшій мірі мають до неї претензії. І це було завжди, як тільки наша держава з’являлась на мапі Європи. Щоразу нас намагаються втягнути у різні вияснення стосунків, і зробити так, щоби ми завжди за щось мали б виправдовуватись. Так виглядає, що ми взагалі мали б виправдовуватись і каятись за те, що ми взагалі існуємо, як народ, як держава. Здається цьому вже треба класти край.

Польща, мабуть, забула  коли вона з’явилась на мапі Європи після немудрої політики щодо України у попередні століття, переживши низку поділів. Вона, напевне, не знає чи не чула вірша В. Маяковського про Польщу початку ХХ-го століття. Як казав наш один дуже відомий поет: «Мало великим себе уявляти. Великим треба буть»’. І це у всіх відношеннях. Тим більше сусідських.

Мадяри забули братську допомогу 1956 року. Може «йобікам» про це варто згадати.

Чехи, а точніше їхні лідери, так скоро забули допомогу, так само, братському народові Чехословаччини у 1968 році.

Румунія, напевне, не пам’ятає, як вона і коли з’явилась на мапі Європи взагалі, і з чиєї доброї руки отримала подарунки у вигляді великих територій з мільйонним населенням.

Взагалі це не добра справа озиратися назад, якщо впевнений, що йдеш вперед. І це торкається, як наших сусідів, так і нас, як держави. Ми повинні твердо рухатись у напрямі побудови сильної, економічно, політично і військово, держави. Звичайно, це важко, звичайно, це складно, але, на жаль, ми не маємо будівничих, які вже мають досвід у побудові держави. Ми все починаємо фактично з нуля.

Ми не можемо скористатись досвідом початку ХХ-го століття, ні досвідом радянського періоду, так званого, радянського будівництва. Не кажучи вже про те, що в Україні сформувалась нова політична нація, яка потребує самоусвідомлення свого існування. Потрібні сильні лідери, чи моральні авторитети рівня Є. Коновальця чи М. Чорновола, які були би чистими політиками, а не бізнесменами, олігархами, які спочатку думають про свій бізнес, а потім згадують, що вони ж ще й державні мужі. Хоча і цього вони бояться. Бо з закону про державну службу зникло поняття, що Президент, Прем’єр-міністр, міністри, їх заступники, сьогодні Верховна Рада додала ще до них і голів місцевих державних адміністрації і їх заступників, не є державними службовцями. А хто ж тоді вони є? Хто ж тоді виконує державні функції, як не такого рангу діячі. Чи може державними службовцями мають бути тільки бухгалтери, спеціалісти І-ї, ІІ-ї категорії, не знаю, може ще водії (жарт). Страшно бути відповідальним за свої дії, за свої рішення.

На жаль, не виросли ще в нас державні мужі. А шкода. Бо, як би вони були: знали свою історію, свою мову державну, то могли б давати кваліфіковано і дипломатично відсіч всяким недругам України. А так, що ж? – ми ж не державні службовці. А які тоді? – просто ходимо на роботу? Час ставати дорослими і відповідальними. І вміти захистити свою сім’ю, свою маму, свою Батьківщину.