На початку 1990-х футуролог Френсіс Фукуяма опублікував книгу «Кінець історії та остання людина» (The End of History and the Last Man). Хоч у викладі Фукуями кінець історії, однак, не означає кінець подієвої історії, але означає кінець століття ідеологічних протистоянь, глобальних революцій і воєн, а разом з ними – кінець мистецтва та філософії, з того часу фраза «кінець історії» зажила окремим життям. Чому?

Ось, як Фукуяма постулює головну думку своєї праці: «Цей тріумф Заходу, тріумф західної ідеї, проявляється насамперед у повному виснаженні колись життєздатних альтернатив західному лібералізму. Те, що спостерігається нині - це, можливо, не просто закінчення холодної війни або завершення якогось періоду всесвітньої історії, але кінець історії як такої; інакше кажучи, це фінальна точка ідеологічної еволюції людства і універсалізація ліберальної демократії Заходу як остаточної форми уряду в людському суспільстві».

По суті, ця книга і цей світогляд став маніфестом глобалізації. Глобалізації, не як процесу перенесення «брудних» виробництв з метрополії світу – США та Європи у відсталу його світу частину із дешевою робочою силою; не як процес зрушення глобальних мас та потоків, як-то руху капіталу, товарів й маси мігрантів (хоч цього всього у сучасній глобалізації на практиці не бракувало).

«Тріумф» Заходу відбувся, як світоглядне домінування (не плутати із колоніалізмом), коли панівні ідеї (звісно, що місце їх народження Захід – це випадковий історичний збіг і не більше) поширились світом, разом із мережею Мак-дональдс та фінансовою підтримкою від USAID (не сприймати серйозно). Так, чи інакше, глобалізація стала доконаним фактом, коли джина із пляшки уже випустили. То чи можливий розворот, інакше кажучи, чи можна заштурхати джина назад до лампи?

Не минуло й чверті століття від формального початку глобалізації, принаймні проголошеної Фукуямою нового стану кінця історії, як віце-президент США Венс говорить: глобалізація поставила Америку на коліна (цікава аналогія, еге ж?!).

У промові, присвяченій економічній політиці адміністрації Трампа, віце-президент США Джей Ді Венс безжально зводить порахунки з глобалізаційною манією останніх десятиліть. «Залежність від дешевої іноземної робочої сили – це свого роду «наркотик», який ввів Америку в небезпечну залежність». Венс критикує наївне уявлення попередніх адміністрацій США про те, що «дизайн і виробництво продукції можна легко розділити». «Ця фатальна помилка не лише підірвала американську інноваційну міць, а й сприяла економічному піднесенню країн-конкурентів. Зокрема, Китай отримав вигоду з цієї недалекоглядної політики і став серйозною загрозою для американської переваги».

Венс навмисно не наголошує на ідеологічній складовій глобалізації, концентруючись лишень на економічній. Але ж ми добре знаємо, «по ділах пізнаєте їх»! Закриття USAID, Голосу Америки – це намагання нової адміністрації відмовитись від ідеології лібералізму, про яку говорив Фукуяма і яка по-суті є її, глобалізації елементом.

Повернення до американської сили, теза яку вживає Венс, й оте преславуте «Make America Great Again» (зробимо Америку знову великою) є ніщо інше, як оявнення політики антиглобалізму, яку так завзято почали реалізувати у адміністрації Трампа. Причому, це не теоретичні розмірковування, а практичний курс, чи правильніше сказати, експрес-курс, оскільки до проміжних парламентських виборів США залишається менше двох років, то ж часу на демонтаж обмаль.

«Замість того, щоб продовжувати покладатися на дешеву робочу силу за кордоном, необхідно зміцнювати вітчизняне виробництво» – каже Венс. – Це не лише питання економічного здорового глузду, а й національної безпеки. Десятиліття аутсорсингу виробничих потужностей зробили Америку вразливою».

Про яку вразливість йдеться?

Тут у поміч Маск, який стверджує, що повернення виробництва високотехнологічних чипів до США є питанням національної безпеки:

«Протягом наступних кількох років я думаю, що Америка, ймовірно, переможе. Саме той, хто контролюватиме виробництво мікросхем ШІ. Якщо Китай контролюватиме це, то Китай переможе. … Наразі майже всі передові мікросхеми штучного інтелекту виробляються на Тайвані, і якщо Китай найближчим часом вдереться на Тайвань, світ буде відрізаний від передових мікросхем штучного інтелекту».

То ж, Венс не помиляється щодо визначення ризиків та прорахунків попередників й Америка справді ослаблена конкуренцією Китаю. Та чи усе-усе договорює віце-президент США?

Глобалізація – це не вигадка Фукуями, й навіть не спонтанний стан світових ринків 1990-х. Її ідеї були закладені у Бреттон-Вудських інститутах – ООН, МВФ, Світовий банк, СОТ одразу після Другої світової. Однак, уся ця складна структура світопорядку, яка так довго налаштовувалась, наприклад Світова організація торгівлі, яка запрацювала лишень у 1990-х, може вмить розбалансуватись, якщо підважити PAX Dollar, ідею, що її марксисти могли окреслити як «світові гроші», функцію яких виконує американський долар. Погляньте на карту топ товарів, які продаються й купуються у нашому світі.

А й справді, чи не нафта й газ упродовж ХХ століття й сьогодні є товарами номер один, які продаються й купуються у світі найбільше, бо сучасний економічний уклад, як би хто цього не заперечував, побудований саме на викопному паливі.

У таблиці представлено топ-імпорт і топ-експорт продуктів у світі станом на 2020 рік.

Якщо нафту розглядати більш широко, як базовий ресурс діючого технологічного укладу, то варто додати сюди й нафтопродукти й газ. Тоді картина буде ще повнішою (чорнішою на карті).

Левова частка угод глобальної торгівлі відбувається у доларах США, а нафта прямо прив’язана до долара. Про термін нафтодолари чули либонь усі. У цьому суть Pax Dollar, що є внутрішнім осердям Американського миру (Pax Americana).

У глобалізації фінансова складова є наріжним каменем післявоєнного укладу, званого Бреттон-Вудською системою, реальністю, у якій ми досі живемо і яка, здається, підходить до кінця й виступ Венса з нападками на глобалізацію тому підтвердження. Однак, Джей Ді Венс озвучує лиш ті видимі кроки, що можуть слугувати тиском на конкурентів. Та те, чого Венс не договорює, це куди більша проблема, до яких кроків удасться США, щоб долар залишався еквівалентом міжнародної торгівлі. В адміністрації Білого дому чітко усвідомлюють усі ризики для Америки, пов’язані із цим. Президент США Дональд Трамп ще навіть не увійшовши в Овальний кабінет Білого дому встиг пригрозити застосуванням 100-відсоткових мит для країн БРІКС за спробу «відійти від долара» і замінити американську валюту в міжнародній торгівлі.

«Ми вимагаємо від цих країн (БРІКС - авт.) зобов’язань не створювати нову валюту БРІКС і не підтримувати жодної іншої валюти, щоб замінити могутній долар США», – написав Трамп і додав, що інакше, країни «зіткнуться зі 100% митами».

Як не крути, ось справжня загроза й кроки, які адміністрація Трампа здійснює спрямовані саме на систему міжнародних фінансів й тут важко передбачити, які рішення будуть ухвалені, – від тиску на конкурентів та партнерів, аж до підважування основ Бреттон-Вудської системи у її Ямайській версії, якщо тиск не подіє. Таке вже траплялось у минулому, коли у 1971 році президент США Ніксон відмовився обмінювати долари, які належали іншим державам на золото в рамках золотодоларового стандарту.

«Третій обов’язковий елемент у розбудові нового добробуту тісно пов’язаний зі створенням нових робочих місць і зупинкою інфляції. Ми повинні захистити позицію американського долара як опори монетарної стабільності в усьому світі» – це не Джей Ді Венс і не текст з майбутньої промови президента Трампа. Це частина промови президента Ніксона від 15 серпня 1971 року.

За ради справедливості варто пригадати, що ідеї корекції курсу, які зараз звучать у США аж надто гучно, визріли ще у середовищі адміністрації президента Обами, його другого терміну, коли вперше з часів «кінця історії» було ухвалене рішення про реіндустріалізацію Америки. Те саме стосується рішень адміністрації Байдена про підтримку виробництва в США високотехнологічних чіпів (CHIPS and Science Act). Очевидно, сьогодні цих кроків уже недостатньо й невдовзі ми побачимо комплекс заходів спрямованих на підтримку американського лідерства не лишень у тарифній політиці.

Однак, головне питання тут не коли, а як задалеко зайдуть керманичі США у спробі перетрансформатувати світ, який самі ж і створили після Другої світової. З промови Венса, заяв Трампа та Маска стає зрозуміло, що Америка перебуває у певній точці, за якою може де-факто втратити світове лідерство. Тож кроки, які можуть потрясти світ, скоріше за все матимуть місце. Чи будуть вони такими ж шокуючими як у 1971-му, тоді вони дістали назву Шок Ніксона, а чи перевершать їх, стане відомо у відносно короткий проміжок часу. Та напевне відомо, глобалізація більше не буде такою, якою ми досвідчили її досі.

Олег ЖОВТАНЕЦЬКИЙ, незалежний оглядач, к.е.н, для Leopolis.news