Уродженка славного історичного села Кульчиці Самбірського району – малої батьківщини гетьмана війська Запорізького Петра Конашевича-Сагайдачного Ганна Остапівна Кульчицька вчора, 22 грудня, відзначила 95 день свого народження.

Ювілярку квітами, тортом та іншими презентами привітали представники Ралівської ТГ, закладів культури, освіти, громадськості, місцеві журналісти. Про це повідомив кореспондент Leopolis.news.

За плечима ювілярки довге і драматичне життя. Зв’язкова УПА, арешт, суд, сибірська каторга, лісоповал, не один рік важкої невільницької праці. З проблисками національно-духовного відродження України Ганна Кульчицька бере активну участь в громадському житті. Виступає на мітингах, вічах, співає у хорі «Діброва», у виконанні якого звучали патріотичні, повстанські пісні, в тому числі славень «Ще не вмерла Україна», що в умовах ще радянської влади було надзвичайно сміливим кроком.

Разом з тим Ганна Кульчицька починає писати вірші. Кожний з них – це пережите в московсько-сталінській неволі, в поезії оспівує патріотизм народних месників – вояків УПА, яких знала особисто, у кожному слові, рядку нуртує любов до Батьківщини, мрія про незалежність України. Так побачили світ три збірки. Остання «Рядки зболеного серця» надрукована 2016 році.

«Я не могла не писати, – сказала Ганна Кульчицька. – Ще й досі пам’ять по ночах болить… Хвилювалася за долю України, коли москалі захопили наш Крим, а тепер історичний ворог, яким є і залишиться росія часів диктатора путіна, незносно мені слухати новини з війни».

На підтвердження ювілярка будь-кому може процитувати величенького власного вірша «Заберіться, москалі, з моєї матінки-землі». В ньому наголошує, ні, застерігає ворога: «Бо ми сильний є нард, Ми не знаєм перешкод, Заженемо в Вологду, Ту непрохану біду, І ще далі за Урал, Щоб Господь вас покарав».

У старенькій вибіленій світлиці, в якій минають поважні роки Ганни Кульчицької, окрім образів, на видному місці портрети Степана Бандери, Романа Шухевича, Тараса Шевченка, в кутку – синьо-жовтий прапор. На полицях книжки, газети, журнали, а навпроти ліжка – телевізор. Ну ніяк їй без новин. Почуте знайшло відображення у поетичних рядках: «Радію, співаю, душею кричу, Хай чують і гори, і ріки, Моя Україна, моєї мрії – намисто, Воскресла назавжди, навіки».

Своєрідною сповіддю за прожите Ганни Кульчицької можна вважати такі віршовані рядки: «Я покину цей світ без вагання, Та із собою в дорогу візьму, Гіркий спомин про друзів, повстання, Та про долю-мачуху злу…». Її поезію вивчають учні місцевої школи, вона звучить на різних патріотичних заходах. Бо це не лише її, це історія всіх нас, українців.

За гостинним столом багато доброго зичили ювілярці. Але чи не найкращим подарунком для неї були патріотичні пісні: «Йшли селом партизани», «Ой у лісі на полянці», «Там під львівським замком» та інші. В мелодіях спонтанного хору виразно звучав її притишений голос, а сама Ганна Остапівна Кульчицька молоділа на лиці. Вона в цю мить, здавалося, душею була десь високо, щиро вдячною за повагу, подароване їй свято.