У вересні 2015 року на Саміті ООН з питань сталого розвитку було прийнято оновлене бачення глобального розвитку до 2030 року. Прийнято для того, щоб у майбутньому уникнути антропогенної катастрофи, пов’язаної з діяльністю людства. Значною інновацією стало те, що оновлений Порядок денний комплексно охопив усі континенти, не розмежовуючи країни за рівнем цивілізаційного поступу. Комплексно, це сімнадцять цілей сталого розвитку (ЦСР), які офіційно рекомендовано до впровадження на національних рівнях, починаючи з 2016 року.

Показовим є те, що Україна, не зважаючи на дію агресивних зовнішніх чинників, одна з перших країн, що взяла курс не лише на імплементацію ЦСР, а й має розроблений власний план дій, викладений у Національній доповіді «Цілі сталого розвитку: Україна». Прихильність нашої держави до реалізацій національного плану дій наголосив та підтвердив також Президент України Петро Порошенко, виступивши 20 вересня 2017 року на 72-й Генасамблеї ООН.

Чому це важливо, … надто важливо

На рубежі 50–60 років минулого століття вчені з різних куточків планети почали помічати зростання навантаження на навколишнє природне середовище у вигляді пресу антропогенних факторів. Спочатку увагу звертали лише на значні площі деградованих ландшафтів, насипані терикони чи розриті кар’єри, вирубування пралісів у тропічній та субтропічній частинах земної кулі, забруднення Арктики, світового океану. Але послідовні наукові дослідження, запровадження моніторингу біосфери в середині 60-х вже цілком конкретно вказували на зменшення біологічного різноманіття, порушення сталого кругообігу речовин в екобіоценозах, суттєве нарощення споживання вуглеводнів та невідновлюваних ресурсів, зменшення доступності до прісної води та погіршення її якості, накопичення побутових, хімічних відходів, ерозію ґрунтів та «наступ пустель», радіаційне забруднення. В результаті життєдіяльності людини умови існування почали змінювалися настільки стрімко, що на наукових конгресах та конференціях учені стали напряму звертатися до урядів країн, політичних діячів про глобальність процесів. По суті, ціна питання, що озвучувалося, – зміна стану біосфери, і як наслідок, знищення усього живого на планеті Земля.

Унаслідок наполегливих дій представників «Римського клубу», який ввів в обіг поняття «межі росту», Світової комісії з оточуючого середовища та розвитку під головуванням Харлем Брундтланд та інших міжнародних ініціатив під егідою ООН у 1992 році відбувся Всесвітній саміт у Ріо-де-Жанейро. За наслідками роботи Всесвітнього саміту було прийнято «Порядок денний на ХХІ століття» і ще низку важливих документів, що мали спонукати політичних діячів, уряди держав діяти в межах, аби зменшити негативний вплив на біосферу планети. На жаль, лише кілька країн добросовісно поставилися до задекларованого, здебільшого з пулу G-7, такі як Японія чи Німеччина. За підсумком, хоча було прийнято різні міжнародні угоди щодо змін клімату, раціонального використання ресурсів, води, збереження біорізноманіття і т. д., реального поступу так і не відбулося. Не зайвим буде зазначити, що саме комісією Брундтланд ще у 1984 році було запроваджено термін «сталий розвиток», якого на сьогоднішній день так і не досягнуто.

Цілі сталого розвитку

У 2015 році на найвищому світовому рівні було прийнято рішення діяти рішучіше, системніше та всеохоплююче. Порядок дій до 2030 року, по суті, є досить універсальним документом, в основу якого покладено фундаментальні права людини. У цьому випадку Порядок – не лише декларативний документ, а дає чіткі посилання на конкретні кроки. Кожна держава вибирає ті цілі, які спроможна реально досягнути. Для прикладу, України взяла на себе зобов’язання по усіх сімнадцяти цілях сталого розвитку. Немає сенсу перелічувати усі цілі, назви яких є досить формалізованими і потребують детального трактування. Доцільно зазначити, що в основі є п’ять базових векторів: людський капітал; поступ, планета, партнерство, мир. Що стосується більш локальних ініціатив, то місцевим елітам варто зосереджувати свою увагу на збалансованому поєднанні компонентів соціального, екологічного, економічного та культурних чинників. Ось це і є основою для розроблення стратегій сталого розвитку локальних громад.

Стратегії територіальних громад – основа сталого розвитку України

Не зважаючи на те, як ми б не намагались узагальнити таку обширну інформаційну базу, що стосується ЦСР, все ж таки одну ціль з Порядку денного нам доведеться озвучити. Це пов’язано з кількома обставинами. По-перше, щодо цієї цілі прийнято низку документів під егідою ООН, зокрема, Хаббітат ІІІ, який передбачає задіяння до планування розвитку локальних еліт. По-друге, ця ціль увійшла в Національну доповідь. По-третє, в Україні розпочато широкомасштабні процеси, пов’язані з децентралізацією, та зміну територіальної організації управління локальними територіями.

У Національній доповіді «Цілі Сталого Розвитку: Україна» ця ціль фігурує під номером одинадцять та звучить як «Сталий розвиток міст і громад» і містить такі завдання:

забезпечити доступність житла;
забезпечити розвиток поселень і територій винятково на засадах комплексного планування та управління за участю громадськості;
забезпечити збереження культурної і природної спадщини із залученням приватного сектора;
забезпечити своєчасне оповіщення населення про надзвичайні ситуації з використанням інноваційних технологій;
зменшити негативний вплив забруднюючих речовин, у т. ч. на довкілля міст, шляхом використання інноваційних технологій;
забезпечити розроблення і реалізацію стратегій місцевого розвитку, спрямованих на економічне зростання, створення робочих місць, розвиток туризму, рекреації, місцевої культури і виробництво місцевої продукції.

Більше того українське законодавство щодо регіонального розвитку містить чіткі посилання до громад про наявність планів соціально-економічного розвитку територій, особливо для громад, які об’єдналися. Тобто наявність стратегічних документів для територіальних громад є обов’язковою. Отже, Україна має чудову можливість поєднати два процеси в одному і за рахунок розроблення вже за вдосконаленою процедурою місцевих стратегій сталого розвитку у підсумку отримати досконалу стратегію випереджуючого інноваційного розвитку для усієї країни.

Позитивні приклади вже є

В Україні у зв’язку зі зміною підходів до місцевого самоврядування суттєво активізувалися процеси, пов’язані з розробленням та впровадженням стратегій сталого розвитку. Зокрема, як одні з багатьох можна назвати громади – Ходорівську (Львівська область) та майбутню Очеретинську (Ясинуватський район, Донецька область). У цих двох громадах зі самого початку при розробленні стратегій було визначено брати за основу Цілі Сталого Розвитку. В результаті напруженої роботи сформовано цілісне бачення сталого майбутнього розвитку населених пунктів.

Засідання робочої групи з розробки стратегії сталого розвитку Ходорівської громади.

Проведення семінару з основних положень розробки стратегії сталого розвитку в Очеретино

Ми лише на початку нелегкого шляху формування національного бачення розвитку країни. Ми вчимося прогнозувати, планувати своє майбутнє. Так, можна згадати, коли були п’ятирічні плани, проводилися партз’їзди і хоча декларувався розвиток заради «світлого майбутнього» у підсумку отримали забруднені ріки, сотні несанкціонованих сміттєзвалищ, деградовані міста та села, диспропорції у розвитку територій. Нести такий тягар безглуздого управління непросто, але важливим є інше. Поступово змінюється свідомість пересічного громадянина, посадовця, керівника. З’являється розуміння та відповідальність за те, що залишиться наступним поколінням, у яких умовах проживатимуть наші діти. Головне, що ці процеси в Україні набувають все більших, ширших масштабів, і є усі підстави вважати, що стануть вони незворотними.