Мене дратує не лицемірство — мене дратує тупість. Ми всі шоковані — просто шоковані! — тим, що президент Трамп і його команда насправді не дбають про захист секретної інформації чи дотримання федеральних законів про збереження документів. Але ми ж і так це знали. Набагато гірше те, що високопосадовці адміністрації Трампа поставили під загрозу наших воїнів, обговорюючи військові плани в комерційному месенджері й навіть ненароком додавши журналіста до чату. Це небезпечно. І це просто тупо.

Це — остання з цілої низки самозавданих ран нової адміністрації, яка марнує силу Америки та ставить під загрозу нашу національну безпеку. Звільнення сотень федеральних працівників, відповідальних за захист ядерної зброї країни, — це теж тупо. Як і згортання зусиль із боротьби з пандеміями саме в той момент, коли смертельний спалах Еболи поширюється в Африці. Немає жодного сенсу в тому, щоб виганяти талановитих генералів, дипломатів і розвідників у час, коли такі суперники, як Китай і Рóсія, намагаються розширити свою глобальну присутність.

У небезпечному й складному світі бути сильним — замало. Треба ще бути розумним. Працюючи державним секретарем в адміністрації Обами, я виступала за «розумну силу»: поєднання жорсткої сили нашої армії з м’якою силою дипломатії, допомоги у розвитку, економічної потуги та культурного впливу. Жоден із цих інструментів не працює окремо. Разом вони роблять Америку супердержавою. Підхід Трампа — це тупа сила. Замість того, щоб сильна Америка використовувала всі свої ресурси для лідерства у світі та протистояння ворогам, Америка Трампа буде дедалі більш сліпою й незграбною, слабкою й самотньою.

Почнімо з армії, бо саме про неї він заявляє, що йому нею болить. Не давайте себе ошукати його пихою. Пане Трамп і міністр оборони Піт Хегсет (відомий за згаданим груповим чатом), схоже, більше переймаються показовими війнами з «воук-культурою», ніж підготовкою до реальних битв з ворогами Америки. Хтось справді вважає, що видалення згадок про льотчиків з Таскігі робить нас безпечнішими? Пентагон Трампа прибрав зображення літака, який скинув атомну бомбу, що закінчила Другу світову війну, бо його назва — Enola Gay. Тупо.

Замість того, щоб співпрацювати з Конгресом для оновлення військового бюджету з урахуванням нових загроз, президент звільняє топгенералів без жодних переконливих підстав. П’ятеро колишніх міністрів оборони, республіканці й демократи, справедливо попередили, що це «підриває нашу добровільну армію й послаблює національну безпеку». Масові звільнення також відбуваються в розвідувальних службах. Як сказав один колишній високопоставлений шпигун: «Ми стріляємо собі в голову, а не в ногу». Це не розумно.

Якщо вони так безвідповідальні з жорсткою силою Америки, не дивно, що вони знищують і нашу м’яку силу. Як колишній держсекретар, я особливо стурбована планами адміністрації закривати посольства й консульства, звільняти дипломатів і знищувати Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Дозвольте пояснити, чому це важливо, бо значення дипломатії менш очевидне, ніж важливість танків і винищувачів.

Я відвідала 112 країн і подолала майже мільйон миль як головний дипломат Америки — і я на власні очі бачила, наскільки цінною є присутність США у віддалених куточках світу. Американські військові давно усвідомили, що сили мають бути розташовані за кордоном, щоб ефективно проєктувати силу США й швидко реагувати на кризи. Те саме стосується й дипломатів. Наші посольства — це очі й вуха, що забезпечують прийняття рішень удома. Вони — стартові майданчики для операцій, що забезпечують нашу безпеку та добробут: від навчання іноземних сил із боротьби з тероризмом до допомоги американському бізнесу в освоєнні нових ринків.

Китай розуміє цінність дипломатії на передовій, саме тому він відкрив нові посольства й консульства по всьому світу й тепер має їх більше, ніж США. Відступ адміністрації Трампа залишить поле вільним для Пекіна, який поширюватиме свій вплив безперешкодно.

Дипломати здобувають Америці друзів, щоб ми не залишалися наодинці у конкурентному світі. Саме так ми з колегами змогли згуртувати ООН, щоб накласти нищівні санкції на ядерну програму Ірану й у підсумку змусити Тегеран зупинити просування до створення бомби — чого не змогло досягти бахвальство пана Трампа. (Більше того — він узагалі припинив фінансування інспекторів, які стежили за іранськими науково-дослідними об’єктами. Тупо.)

Дипломатія — це економічно вигідно, особливо в порівнянні з військовими діями. Запобігати війнам дешевше, ніж їх вести. Колишній міністр оборони Трампа Джим Маттіс, чотиризірковий генерал морської піхоти у відставці, сказав у Конгресі: «Якщо ви не фінансуєте Держдепартамент повністю, мені доведеться купувати більше набоїв».

Наша допомога в розвитку завжди становила лише незначну частину федерального бюджету, але мала значний вплив на глобальну стабільність — особливо в поєднанні з ефективною дипломатією. Коли американські долари допомагають зупинити голод або спалах хвороби, коли ми реагуємо на стихійні лиха або відкриваємо школи — ми завойовуємо серця й розуми людей, які інакше могли б потрапити під вплив терористів чи таких суперників, як Китай. Ми зменшуємо потоки мігрантів і біженців. Ми зміцнюємо дружні уряди, які могли б інакше впасти.

Я не хочу створювати ілюзію, ніби все це легко, або що американська зовнішня політика ніколи не помилялася. Лідерство — це складно. Але найкращий шанс зробити все правильно й забезпечити безпеку нашої країни — це зміцнювати уряд, а не руйнувати його. Ми маємо інвестувати в патріотів, які служать нашій державі, а не принижувати їх.

Розумні реформи можуть зробити федеральні агенції, зокрема Держдепартамент і USAID, ефективнішими й продуктивнішими. Під час адміністрації Клінтона ініціатива «Оновлення уряду», яку очолював віцепрезидент Ел Ґор, у співпраці з Конгресом працювала над цілеспрямованим скороченням бюрократії, модернізацією держапарату й заощадженням мільярдів доларів. У багатьох аспектах це була протилежність «випали-и-спали» підходу адміністрації Трампа. Сьогодні вони не оновлюють уряд — вони його нищать.

Усе це — і тупо, і небезпечно. І я ще навіть не згадала про шкоду, якої завдає пан Трамп, заграючи з диктаторами на кшталт Владіміра Путіна з Рóсії, розриваючи наші союзи — важливі множники сили, що розширюють наші можливості та розділяють тягар — і топчучи наш моральний авторитет, підриваючи верховенство права вдома. Або про те, як він валить нашу економіку й зриває національний борг. Пропагандисти в Пекіні й Москві чудово усвідомлюють, що ми беремо участь у глобальному змаганні між різними моделями управління. Люди й лідери по всьому світу спостерігають, чи здатна демократія ще забезпечувати мир і добробут — або навіть просто функціонувати. Якщо Америка буде керована як бананова республіка, з нахабною корупцією й лідером, що ставить себе над законом, ми програємо це змагання. Ми також втратимо ті риси, які зробили Америку винятковою та незамінною.

Якщо тут і є якась велика стратегія, я не знаю, яка саме. Можливо, пан Трамп хоче повернутися до концепції сфер впливу XIX століття. А може, ним керують особисті образи, і він просто зайшов надто далеко. Як бізнесмен, він довів до банкрутства свої казино в Атлантік-Сіті. Тепер він грає в рулетку з національною безпекою Сполучених Штатів. Якщо це триватиме далі, то конфуз у груповому чаті буде нашою найменшою проблемою, і всі кулаки та прапори у вигляді емодзі нас не врятують.

Radio Lemberg